Без сім’ї немає щастя на землі
«Заглядає в шибку казка сивими очима, материнська добра ласка в неї за плечима» – так починається нове життя в прийомній сім’ї чи дитячому будинку сімейного типу для дітей, які з різних причин втратили свою сім’ю.
В Україні говорять: «Без сім’ї немає щастя на землі». Сім’я була і залишається хранителькою людських цінностей, саме в сім’ї дитина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ. Кожна сім’я, кожна родина є унікальною, вона, звичайно, має свої турботи та свої проблеми, але, незважаючи на все, прагне до щасливого життя, до сімейного благополуччя.
Відрадно, що є й такі сім’ї, які, виховуючи і рідних дітей, віддають тепло свого серця і прийомним дітям, які теж стають для них рідними. З такою чудовою сім’єю мала нагоду познайомитися нещодавно. Людмила та Сергій Грицюки мешкають у Сингаях. Вони зростили і власних дітей, а ось вже два з половиною роки є мамою і татом для чотирьох прийомних братиків і сестричок. Вони всі четверо з однієї сім’ї, і опинилися у вкрай складних життєвих умовах. В будинку малютки був найменшенький – Назарчик, інші – Максим, Настя і Оля – в притулку. Тепер вони в родині. І для них почалося нове життя.
З розмови довідалася, що обоє прийомні батьки свого часу закінчували педучилище в м. Броди, там познайомилися, там і з’явилася симпатія одне до одного. Та потім шляхи їхні розійшлися, у кожного була своя родина. Людмила Валентинівна працювала в Грозинській школі, у Коростенському районному центрі для сім’ї, дітей та молоді. Михайло Іванович працював і мешкав на Рівненщині. І так склалася доля, що вони знову зустрілися через багато літ і одружилися.
Думка про те, щоб дати прихисток дітям, які потребують опіки, і оточити їх сімейним теплом була у Людмили Валентинівни вже давно. Її підтримав Михайло Іванович, і вони разом зважилися на створення прийомної сім’ї. Розповідають, як хвилювалися перед першою зустріччю з дітьми, пригадують, як в домі малютки півторарічний Назарчик відразу притиснувся до Михайлових грудей. Тепер йому вже чотири роки, Максиму – 7, Насті буде 14, Олі – 16.
Батьки кажуть, що легко з дітьми не було. Діти пережили багато негараздів, були худенькі й хворобливі. Грицюки багато сил доклали, щоб полікувати їх, допомогти адаптуватися в сім’ї. Проявляли велике терпіння і, найголовніше, любов. Батьки не шкодують сил і душевного тепла для них. Його вистачило в цих людей і для своїх рідних, і для прийомних.
Діти ж зростають, дорослішають. допомагають батькам. Відвідують спортивні секції і різні гуртки – мама возить їх на машині для цього у місто. Вже й плани на майбутнє будують. Їм є з кого брати гарний приклад, Людмила і Михайло є гарним взірцем порядних людей, люблячого подружжя.
Любов Петрівна Барановська, директор Коростенського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді говорить, що особливістю прийомної сім’ї Грицюк є надзвичайно сильнее почуття любові, поваги та трепетного відношення між подружжям, що сприяє гармонійному мікро клімату в сім’ї, дає дітям зразок правильної моделі сім’ї.
– Фахівцем із соціальної роботи Коростенського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Баранівською Т. В. здійснюється соціальне супроводження прийомної сім’ї Грицюк Людмили Валентинівни та Михайла Івановича, забезпечується надання членам сім’ї необхідних соціальних послуг, – говорить Любов Барановська. – Знаємо всі переживання, турботи батьків з першого дня знайомства з дітьми та влаштування їх у сім’ю. Але пройшов час, і кропітка праця батьків принесла у родину успіхи і радощі.
Любов Петрівна розповіла, що Михайло Іванович та Людмила Валентинівна народилися та виросли в багатодітних сім’ях, в яких батьки гарно виховали всіх дітей, дали їм освіту, навчили бути дружніми та підтримувати один одного в тяжку хвилину. Педагоги за освітою та покликанням, вони вміють знаходити спільну мову з дітьми, хочуть передати їм свій досвід, знання, вміння та навички.
За словами директора Коростенського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Л. П. Барановської, мотивацією для прийняття дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у свою сім’ю для подружжя Грицюк є їх любов до дітей, тверда упевненість у тому, що виховати дитину, позбавлену батьківської опіки, оточити її любов’ю та турботою – обов’язок кожного. Вони глибоко переконані в тому, що кожній дитині потрібно щоденно говорити про те, що її люблять.
Оксана КЛИМЧУК, фото автора.
№ 21 (14182) п’ятниця, 8 червня 2018 року
