28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Конституцію України
Ця подія стала важливою віхою новітнього українського державотворення. Основний закон становить ядро нацiональної правової системи і має високу соцiальну цiннiсть, оскільки фiксує головні юридичні та полiтичні аспекти відносин між державою та суспільством: від забезпечення прав i свобод людини до подальшого розвитку держави.
За статтею 161 Конституції України День її прийняття є державним святом – Днем Конституції України.
Конституція України 1996 року не виникла на порожньому місці. Історія українського конституціоналізму має глибоке історичне коріння та тяглість.
Перша відома кодифікація права на українських територіях відбулася за часів Давньої Русі і була зафіксована в “Руській Правді” (ХІ–ХІІ століття). Наступні історичні епохи продемонстрували безперервний пошук шляхів, методів та інструментарію для оформлення і закріплення основних принципів суспільно-державної взаємодії.
Український конституціоналізм має власні особливості. Найголовніші з них – демократизм, повага до суспільних та індивідуальних прав. Ці засади формувалися протягом століть у відповідності до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин. Український конституціоналізм інколи випереджав європейський.
Йдеться про конституцію Пилипа Орлика 1710 року – “Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою”. Це правова пам’ятка, в якій уперше в Європі обґрунтовується можливість існування парламентської демократичної республіки.
Основоположні акти Української Народної Республіки та ЗУНР продемонстрували правову та політичну зрілість нашої нації під час боротьби за державність у 1917–1921 роках. Конституціотворчі традиції були продовжені 15 березня 1939 року. Тоді в Хусті Сойм Карпатської України проголосив її незалежність і ухвалив два закони, що мали статус конституційних і визначали форму державного правління.
Програмні документи Української головної визвольної ради як підпільного парламенту часів Другої світової війни засвідчили прагнення учасників визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби. У конституційному процесі незалежної України відбився непростий шлях молодої демократії до соціально-правових стандартів та цінностей об’єднаної Європи.