З iсторiї села Верпа
Невелике, майже непомiтне серед вiкових лiсiв Полiсся розташоване село Верпа. Словечанської ОТГ Чисельнiсть населення за переписом 2001 року становить 312 чоловiк.
За даними археологiï бiля села було знайдено бивень мамонта в урочищi "Каменне". Бивень мамонта вимила в ровi вода лiтом 1982 року . Знахiдка зберiгається в обласному краєзнавчому музеï. Також бiля села знаходиться древня луговина з найменням " Левеч" (Ловеч)- вiдгомiн часiв давнiх, можливо назване це мiсце вiд того, що там було розташоване поселення первiсного мисливця-звiролова.
Свою назву село отримало вiд невеличкоï рiчечки Верпа, яку можна вiднайти на давнiй картi 19 го столiття Шуберта. За достовiрними даними саме слово Верпа має балтське походження i звучить як " Вертепас", що у сучаснiй литовськiй мовi означає вир, водоверть.
Археологiчнi знахiдки свiдчать, що люди тут поселились ще з давньоруського перiоду. Про це дає змогу говорити той факт, що за 1 км. на пiвденний-захiд вiд села розташована курганна група могильникiв числом до 30 насипiв. Взагалi бiля Верпи вiдомi три курганнi групи: перша мiж селом Бокиïвщиною, друга мiж Можарами i Верпою, третя в урочищi "Козак" на Верповськiй землi.
Точна дата утворення села Верпа нам не вiдома . Першу письмову згадку про село знаходимо в "Першому роздiльному листi предкiв Левкiвських, Булгаковських i Верпiвських, Гаевських про землi Смольчанськi, котрi дiлилися перед старостою Овруцьким державцем Йосипом Михайловичем Халецьким пiд датою 15 липня 1548 року" ( Арх Юго-Запад- России. Ч IV. Том 1. Акты о происхождении шляхетских родов в Юго - Западной России. Киев 1867 г, стр 96-99).
Друга письмова згадка в реестрi збору людей на вiйськову службу з королiвських маєткiв в воеводствах Волинському , Брацлавському i Киïвському вiд 1579року в описi староства Овруцького сказано " До староства належать бояри села Верповское- дымов 3...".
Найбiльш поширенi прiзвища в селi Верпiвськi i Стоцькi.
Верпiвських можна вважати як нащадкiв давньоï околичноï шляхти Верповських. Якi з 1548 року володарi селища Верпа ( по iншому Тишковщизна) в колишнiй Покалiвськiй ( потiм Словечанськiй) волостi. В селi старожили з вуст в уста переказують давнiй переказ про предка роду Верповського, який землю одержав за службу воïнську.
"Король Польський Сигизмунд надiлив ( польського ) шляхтича улана земельним надiлом в дубовому пралiсi на рiчцi Верпа. Шляхтич, осiвши на течiï Верпи, по польському звичаю став називатися по найменню ( помiстя) маєтку паном Верповським. Шляхтич мав двi дочки, яким заповiв землю у спадок i одружив ïх на мiсцевих шляхтичах , шляхтичу поляку Стоцькому з Мошков, шляхтичу- русину Левковському з Левкович. "
Першу документальну згадку про шляхтичiв Верпiвських знаходимо за 1571 рiк, де в реестрi вибору поборiв з мiста його королiвськоï милостi Овруча 1571 року згадуеться шляхтич Павло Верповський. Також вiдома скарга дворян Стефана Верповського-Булгаковського i iнших на дворян Дмитра i Григорiя Невмержицьких датовану 12 лютого 1719 року. В скарзi Верпiвськi пишуть про захоплення шляхтичами Невмержицькими у них частини села Вепрь над (Тишковщизною), спалення засiкiв i вчинення ïм рiзних образ. З 1719 року Верпа в володiннi Мариськи Багриновой- Йожерзе Невмержицькоï бабки Дмитра та Григорiя Невмержицьких.
1733 року в Верпi була унiатська церква . В тi часи шляхтич Микола Ольшевський наказав бiля церкви себе поховати за, що пожертвував 300 золотих.
Про старі часи на Верпівській землі свідчать перекази старожилів, подаємо його без правок « В стариє часи між Верпою і Бокийовщиною в ровах конница на татар в засаді стояла. А за другим ровом од Бокийовщини було багато могил. Стариє люді говорили, що колись татари річку Норинь не могли переплисти навіть на конях. За селом Антоновичі курган великий, там начальник татар захоронений. І коло Левкович, де Белковська дорога, за Белкою вверх було багато курганів.».
Олексій ГОРБАЧЕВСЬКИЙ,
краєзнавець, голова ГО "Товариство дослідників Словечанщини".
