Взяти дитину у родину, це не лише доблесна справа, але і надзвичайно відповідальна
Коли громадяни усиновлюють дитину, вони приймають її в свою сім'ю на правах власної доньки чи сина. В педагогіці є думка, що новонароджена дитина - це "чистий аркуш". Але це є не зовсім так, бо навіть новонароджений має свій темперамент, спадковість, певний тип реакцій тощо. Тому ми маємо непоодинокі випадки, коли очікування батьків не виправдалися, бо дитина веде себе "не так". Але негативна поведінка дитини, не є підставою скасування усиновлення.
Про це йдеться у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі No204/586/20 (провадження No 61- 8871св21).
Обставини справи:
У січні 2020 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, уточнивши який просили
скасувати усиновлення ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2010 року у справі № 2о-65/2010;
поновити первинний актовий запис про народження ОСОБА_4 від 05 липня 2007 року № 756,
зобов`язати Соборний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) внести такі зміни: у графі прізвище зазначити - ОСОБА_5 , у графі по батькові зазначити - ОСОБА_6 , у графі батько внести відомості, записані за клопотанням Міського пологового будинку № 2 м. Дніпропетровська;
у графі мати поновити запис про матір та зазначити ОСОБА_7 і видати свідоцтво про народження.
На обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначали, що на підставі рішення Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська від 30 вересня 2010 року позивачі усиновили малолітню дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вживали всіх заходів для створення комфортних умов, налагоджували контакт з дитиною та докладали всіх зусиль для того, щоб дитина була забезпечена найкращими умовами для життя і гармонійного фізичного, морального та духовного розвитку. Незважаючи на їх зусилля, ОСОБА_3 у віці 5 років вчинив першу крадіжку. У 2014 році ОСОБА_3 став учнем 1-Б класу середньої загальноосвітньої школи № 31 Дніпропетровської міської ради, де у нього періодично виникали прояви девіантної поведінки, він викрадав іграшки інших дітей, ображав інших учнів, через що ОСОБА_2 постійно викликали до школи.
Навчаючись у 4-му класі, у віці 10 років, ОСОБА_3 вчинив крадіжку грошових коштів і цукерок у свого однокласника, після чого через три місяці знову вчинив крадіжку вже вдома.
09 квітня 2019 року ОСОБА_3 приніс до середньої загальноосвітньої школи № 31 травматичний пістолет; під час бесіди було з`ясовано, що він знову вчинив крадіжку.
07 вересня 2019 року ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 185 КК України, відповідальність за яке понесли позивачі, оскільки ОСОБА_3 на момент вчинення кримінального правопорушення не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність.
03 грудня 2019 року співробітники управління-служби у справах дітей Чечелівської районної у м. Дніпрі ради поселили ОСОБА_3 до Комунального закладу соціального захисту центру соціально-психологічної реабілітації дітей Дніпропетровської міської ради, де він і знаходиться на момент подання позовної заяви.
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 22 липня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 19 січня 2021 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2020 року залишив без змін.
В свою чергу Верховний Суд зазначив, що
відповідно до статей 32, 51 Конституції України, статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.
Згідно зі статтею 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
В контексті положень про усиновлення та батьківство 
усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька (матері) стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися її вихованням та розвитком таким чином і в такому обсязі, які в мінімальному значенні закріплені у законодавстві та визначаються загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання у звичайних побутових обставинах
Завдання інституту усиновлення полягає у формуванні стабільних та гармонійних умов життя усиновленої дитини, тому стабільними, незмінними повинні бути насамперед самі відносини, які виникли внаслідок факту усиновлення. Припинення таких відносин може тяжко травмувати дитину та істотно відобразитися на її інтересах. З метою недопущення порушення інтересів дитини частиною першою статті 238 СК України визначено 
виключний перелік підстав, за наявності яких суд може скасувати усиновлення
Відповідно до частини першої статті 238 СК України Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:
воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;
дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;
між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про охорону дитинства» - Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.
Малолітній ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердив, що на цей час він жалкує про свою поведінку та хоче повернутися до батьків, щоб і надалі з ними проживати.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку
ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наведені позивачами обставини не свідчать про те, що зміна поведінки дитини в негативну сторону, з приводу чого виникли конфліктні відносини, що призвело до ускладнень стосунків між ними, сталася поза волею позивачів, оскільки встановлені у справі обставини вказують на те, що поведінка позивачів також вплинула на їх стосунки з дитиною, адже ОСОБА_3 проживає з позивачами з моменту встановлення над ним опіки - 13 листопада 2009 року, тобто його вихованням позивачі почали займатися коли йому було ще 2 роки 4 місяці. При цьому суди правильно врахували висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради, в якому зазначено, що батьки злісно ухиляються від виконання та утримання дитини, тому скасування усиновлення дитини є недоцільним.
Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам та поясненням учасників справи, суди дійшли правильних висновків, що відносини, які виникли між усиновлювачами і дитиною, пов`язані перш за все з конфліктом між ними та ускладнені особливостями перехідного віку дитини.
Неможливість виконання усиновлювачами своїх батьківських обов`язків незалежно від їх волі у стосунках, які склалися між усиновлювачами та дитиною, позивачі не довели і суди не встановили, відтак
Лише негативна поведінка усиновленої дитини, конфлікти між нею
та усиновлювачами, обумовлені особливостями перехідного віку дитини,
не можуть бути підставами для скасування усиновлення цієї дитини
Детальніше з постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі No204/586/20 (провадження No 61- 8871св21) можливо ознайомитись за посиланням 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/100816859
