День пам’яті героїв Крут. Міф про «300 спартанців – героїв Крут»
Як інформує Український інститут національної пам’яті, суть міфу: У січні 1918 року Центральна Рада відправила під Крути на вірну смерть 300 14-17-річних юнаків-добровольців Студентського Куреня, які, за словами історика Михайла Дорошенка, були «молодь, напівдіти, які ніколи перед тим не тримали зброї в руках».
Реальний стан речей: У бою під Крутами брало участь біля 400 юнкерів – старшин і курсантів Першої української військової школи ім. Богдана Хмельницького, які на той час уже мали бойовий досвід (деякі з них навіть пройшли фронти Першої світової), а також бійці Куреня Смерті – добровольчого підрозділу, сформованого з вояків, які повернулися з Першої світової війни, та вільні козаки з міста Глухова – теж старші люди, які мали бойовий досвід. Саме вони, а не гімназисти та студенти без вишколу, складали основні бойові сили оборонців Крут.
Із Студентського (Помічного) куреня Січових Стрільців, серед яких були добровольці із числа студентів Університету Св. Володимира, новоствореного Українського народного університету, старшокласники 2-ї української імені Кирило-Мефодіївського братства гімназії та учні з інших навчальних закладів Києва, під Крутами опинилася лише одна сотня – за різними даними від 114 до 130 бійців. Їх поставили на найбільш безпечну ділянку оборони, а наймолодших і тих, хто взагалі не вмів стріляти, лишили в резерві.
Загалом в бою під Крутами з українського боку налічувалося біля 500 захисників і 20 старшин. На озброєнні вони мали 16 кулеметів і гармату на залізничній платформі. Проти них наступали загони із петроградських і московських червоногвардійців зі складу 1-ї армії Єгорова, а також загін матросів-балтійців з 2-ї армії Берзіна загалом – більше 4000 бійців. Наступ піхоти мали підтримати гарматним і кулеметним вогнем бронепотяги № 2 та ім. В. Леніна. Командував наступом на Київ Михайло Муравйов, хоча на момент бою під Крутами він перебував у Бахмачі.
Така невелика українська залога пояснювалася двома причинами. По-перше, штаб Київського військового округу очікував, що головний удар більшовиків буде з боку Полтави (саме туди було скеровано свіжі й найбільш боєздатні підрозділи Армії УНР: 1-шу сотню Січових стрільців, бойовий курінь чорних гайдамаків 2-ї Української військової школи, загін Сердюцького ім. П. Дорошенка полку – разом 500 бійців), тоді як Муравйов пішов у наступ на бахмацькому напрямку. По-друге, на допомогу оборонцям Крут мали підійти 300 вояків 3-го Гайдамацького полку на чолі із Симоном Петлюрою, але ті змушені були повертатися до Києва для придушення більшовицького бунту на заводі Арсенал.
Була і третя причина: Армія УНР на той час іще тільки формувалася із добровольців різних частин і відчувала гостру потребу як у фахових військових, так і в зброї та набоях. До того ж більшовицька агітація деякі українізовані полки робила із союзників потенційними противниками, як це сталося із куренем ім. Т. Шевченка, який стояв у Ніжині і, оголосивши нейтралітет, міг становити загрозу оборонцям Крут. Тому доводилося покладатися лише на патріотично налаштованих українців, яких чимало виявилося саме серед молоді.
Взагалі, Студентський Курінь не мав брати участь у військових діях. Він формувався початково як добровольчий підрозділ для патрулювання вулиць Києва та охорони об’єктів. За однією з версій, Студентська Сотня потрапила під Крути випадково. Незадовго до тих подій, 23 січня до Києва самочинно повернулися юнкерські частини, які довгий час успішно обороняли позиції на Чернігівському напрямку, але виснажилися від кількатижневого перебування на позиції й відсутності підкріплень. Тут вони зустрілися зі студентами, які щойно записалися до Студентського куреня і почали дорікати юнкерам за залишені позиції і вимагати повернення. В розпалі суперечки хтось із юнкерів кинув, що вони готові повернутися за умови, що студенти поїдуть з ними. Командування Київського військового округу, яке розглядало Крути як відносно спокійну ділянку фронту, дало на це добро.
Командував частинами на позиціях під Крутами сотник Аверкій Гончаренко. Основний удар, як зазначалося вище, на себе взяли юнкери військової школи та вояки Куреня Смерті. Студентська сотня була поділена на чотири чоти по 28–30 осіб. Три чоти розмістилися на позиціях, а одна чота, яка складалася з осіб молодшого віку та тих, що не вміли стріляти, була відведена до резерву та розташувалася між позиціями та станцією. Щоб підсилити студентів, на лівий фланг їхніх позицій були переведені також підрозділи Куреня Смерті.
Попри значну перевагу противника і здачу станції, бій під Крутами був досить успішною бойовою операцією. Він тривав біля шести годин, і більшовики понесли значно більші втрати, ніж українські сили. Лише під вечір оборонці Крут змушені були організовано відступити, головно, через те, що у них закінчувалися набої. Втрати пораненими і вбитими, за свідченнями Гончаренка, складали 10 старшин і близько 250 бійців – переважно поранених юнаків 1-ї Української військової школи. Загиблих, за різними даними, було від 70 до 100 бійців, тоді як втрати більшовиків, за одним із звітів, сягали до 300 осіб убитими.
Відходячи, крутяни розібрали залізничне полотно, що на кілька днів затримало наступ Муравйова на Київ. Ці дні стали вирішальними на переговорах, які тривали в цей час у Бресті, і дали можливість укласти Берестейський мирний договір з країнами Четвертного союзу, одним із головних пунктів якого було міжнародне визнання УНР.
Найтрагічніший епізод бою під Крутами – загибель студентської чоти, яка при відході заблукала і вийшла на станцію, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Розлючені червоноармійці наступного дня розстріляли усіх полонених розривними кулями. У їхньому числі був і Володимир Шульгін – брат відомого діяча Центральної Ради Олександра Шульгіна.
