Семирічний Артемко з прифронтового селища – «талісман» українських воїнів!
Хлопчик мешкає неподалік Кривого Рогу разом із батьками й бабусями. Через його селище до лінії фронту їздить чимало військового транспорту. Хлопчик вітає кожне авто саморобним українським прапорцем!
У відповідь бійці сигналять і віддають салют малому. Інколи зупиняються, щоб перекинутись словом-другим, і той співає їм українських пісень.
Артемко підіймає бойовий дух і настрій нашим бійцям! Пісні у його виконанні викликають усмішки навіть на суворих фронтових обличчях.
Воїни щиро дякують Артемкові, дарують нашивки та інші невеличкі подарунки.
– Вони кажуть, що коли їдуть на передову і на своєму «посту» стоїть Артемко, то все у них буде добре! – ділиться бабуся хлопчика.
Артем вже давно твердо вирішив, що стане воїном — і боронитиме рідну домівку. А поки що він волонтерить, збирає кошти для ЗСУ та підбадьорює захисників, адже через власне дитяче сприйняття зрозумів для себе, що, навіть будучи зовсім юним, він також може допомагати нашій армії й нашій державі.
У цього маленького семирічного хлопчика стільки відкритості, патріотизму й завзятості, що всі навколо немов заряджаються від нього позитивом і добротою. Артемко разом із батьками й бабусями мешкає в прифронтовому селищі поблизу Кривого Рогу. Він ходить уже до другого класу місцевої школи, старанно навчається (хоч зараз це навчання проходить онлайн), любить мультики, комп’ютерні ігри й, звичайно, українські Збройні Сили.
Після початку російського широкомасштабного вторгнення, коли бої точились буквально за кілька кілометрів від його дому, Артемко твердо вирішив, що неодмінно стане воїном — захисником і боронитиме рідну домівку від ворога. А поки що він через власне дитяче сприйняття навколишнього світу зрозумів для себе, що, навіть будучи зовсім юним, він також зможе допомагати нашій армії й нашій державі. І перше, що він зробив, попросив бабусю, щоб та допомогла йому зв’язатися з місцевою волонтерською організацією, якій він передав зібрані власні кишенькові кошти на павербанк для бійців підрозділу, який захищав їхнє селище.
Далі — більше, хлопчик передав ще грошей, коли благодійники збирали на позашляховик і на снайперську гвинтівку для одного з місцевих бійців. За словами бабусі Артемка пані Олени, загалом ні багато ні мало, а понад сім тисяч. Гроші — власні заощадження, подаровані на день народження, зароблені від продажу браслетиків, які виготовляв разом з іншою бабусею, Ніною.
Проте найголовніше, що робить Артемко — він підіймає моральний дух і настрій українським бійцям. Через його селище поряд із будинком Артема до лінії фронту їздить чимало військового транспорту. Хлопчик вітає кожне авто. У нього в руках саморобний український прапорець. У відповідь бійці сигналять і вітаються з ним, віддаючи салют малому.
Деякі навмисно зупиняються, щоб перекинутись словом-другим із хлопчиком, і той співає їм українські пісні, які зараз популярні, і про «Байрактар», і про «смерть русні», і про «орка тіло ляже в ґрунт». Маючи гарний музикальний слух і хороший голос, хлопчик дуже старається, щоб пісня сподобалась, тому в такому виконанні ці сучасні хіти викликають усмішки навіть на суворих фронтових обличчях бійців.
Ті щиро дякують і аплодують Артемкові, дарують нашивки та інші невеличкі подарунки, дозволяють посидіти в транспорті й бойовій техніці, показують амуніцію, фотографуються з ним і навіть купують морозиво чи інші ласощі в придорожньому магазині. За кілька місяців Артемка знає кожен, хто їде через Широке. Його називають «Талісманом» цього напрямку.
Хлопчик одягнутий, як дорослий боєць, має навіть справжнісінький кевларовий шолом і розвантажувальний жилет. Їх йому теж презентували військові, і цим він дуже пишається.
Його бабуся, пані Ніна, розповіла одну історію з Артемком: вона часто буває разом із ним на таких його «чергуваннях» на трасі. За її словами, вона побачила, як з боку фронту після жорстоких боїв їхало кілька бусів, на яких були написи «200» і «На щиті». Побачивши їх, хлопчик став на одне коліно, зняв кепі й похилив прапор — і так стояв, поки буси зникли…
— Про таке йому ніхто не говорив, що і як робити, Тьома десь побачив сам. Це було зворушливо до сліз, — розповідає бабуся Ніна. — Мені самій, коли з боку передової мчать «швидкі» чи такі поховальні буси, серце розривається.
А ще вона разом з Артемком звернулась по невелику допомогу до ЗМІ. Кілька місяців тому хлопчик дуже потоваришував з одним чоловіком, який часто їздив у цьому напрямку. Чоловік постійно спілкувався з хлопчиком і навіть одного разу прокатав його до найближчого блокпосту й показав, як на ньому несуть службу бійці. Ця дружба тривала певний час, і Артем дуже прив’язався до військового, на жаль, імені його не спитав, а позивний… забув. Одного разу, перебуваючи на своєму «посту», хлопчик побачив, як із боку передової мчить «швидка», а за нею авто його друга, причому за кермом сидів не він. Після цього випадку чоловік більше не з’являвся на дорозі, а Артемка почали мучити тривожні здогадки: чи не трапилось щось із його старшим товаришем…
Бабуся розповідає, що розпитують у всіх військових, може, хтось знає, де той старший товариш хлопчика, чи з ним все добре? Один із військових сказав, що, можливо, чоловік поранений і потрапив до госпіталю в Запоріжжі, проте, щоб точно знайти, треба знати хоча б його ім’я. Тому Артемко записав відеозвернення до бійця, у якому говорить, що дуже за ним заскучав і бажає йому, якщо той поранений, швидкого одужання й повернення до лав захисників.
Артемко, як і мільйони українських дітей, сьогодні понад усе хоче, щоб закінчилась війна, щоб ворог пішов із нашої домівки й ніхто не гинув.
— За таких маленьких патріотів ми зараз тут, — кинув фразу водій військового пікапа, який зупинився «дати краба» малому. — Все буде добре, Тьома, ми переможемо, — гукнув він і натиснув на акселератор, рухаючись далі до лінії фронту.
Малий довго дивився й махав услід авто, а його бабусі, які сиділи поряд на бетонному бордюрі, потайки перехрестили силует машини, що зникав удалині.
Фото автора
Кореспондент АрміяInform
