Поетові Андрію Малишку 110 років
Андрій Малишко народився в Обухові на Київщині у багатодітній родині шевця. Поетичний талант та схильність до творчості прокинулася в ньому дуже рано.
Батьки поета Івга Остапівна та Самійло Микитович. Фото: «Факти»
За спогадами в «Автобіографії» поет згадував, що його мати — Ївга Базилиха мала прекрасний голос і часто співала. Однак, одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його дитяче серце змиритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює. І тоді, малий Андрійко придумував позитивний фінал цієї історії, що козака не вбито, а лише поранено, а згодом його вилікували добрі люди та він згодом повернувся додому.
З часом хлопець став записувати власні вірші в окремий зошит. У старших класах Андрій вже серйозно зацікавився літературою. Інтерес до віршування заохочував учитель мови та літератури. Неабиякий інтелект, загострена уява, жадоба пізнання — все це кликало юнака у великий світ.
Після закінчення семирічки Андрій Малишко вступив до Київської медичної школи, але незабаром зрозумів, що його більше приваблює література:
«Навчаючись у медичному закладі, я увесь час думав, — писав поет в автобіографії, — про літературу. Мріяв про неї та любив її. Любив пісню, драматургію, мистецтво. Часто відвідував театри».
Тож, вже за деякий час він переводиться до Київського інституту народної освіти, який закінчив у 1932 році.
Деякий час Малишко працював учителем мови та літератури в місті Овручі, потім у газеті «Радянське село». Водночас починають з’являтися в газетах і журналах перші вірші молодого поета, а за декілька років побачила світ невеличка збірка «Дружба», де серед творів трьох авторів були й твори Андрія Малишка.
За свідченням літературознавців, ранні вірші поета чарують та приваблюють простотою й безпосередністю світосприймання, світлим і щирим поглядом на життя. Андрію Малишкові були притаманні рідкісне поетичне обдарування, палка уява і глибоко народне розуміння краси й добра.
Свої перші вірші Андрій Малишко надрукує у 30-х. Фото з відкритих джерел.
Проте, поет жив в епоху сталінського режиму, тож, як і більшість тогочасних діячів культури, змушений був віддати значну данину своєму складному часові. Багато його поезій були ідеологічно тенденційними, в них оспівувалося трудове життя країни та революційне минуле. Ці рядки були сповнені героїко-романтичним пафосом, що відповідав тодішній атмосфері в країні.
Особлива увага у творчості поета належить образу матері, до якого він звертався постійно.
У довоєнній поезії для ліричного героя мати — духовний критерій життя, його «моральне сонце». Але особливо неповторним образ матері окреслюється у роки Другої світової війни.
Митець піднявся до філософських узагальнень, змалювавши не тільки конкретні риси своєї матері, а й образ Ярославни, де автор втілює саму Україну, що крізь віки просить своїх нащадків захистити Батьківщину від лютого ворога, фашистського варварства, промовляючи «Сини мої, де ви, сини». Ця поезія вважається неперевершеним шедевром української лірики.
Фото: Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України.
У роки Другої світової війни Андрій Малишко працював фронтовим кореспондентом низки видань, готував з передової лінії фронту репортажі, писав статті та нариси.
У цей надскладний час його рядки народжувалися серед свисту куль та гуркоту гармат. Полум’яним закликом до бою звучали вірші, які були опубліковані в пресі, ставши основою збірок: «До бою вставайте» (1942), «Понад пожари», «Україно моя!» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943) та поема «Полонянка» (1943).
Зворушливі рядки, створені у роки Другої Світової. Фото: Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України.
Малишкові поезії були настільки проникливими, що інколи розповсюджувалися, як народні пісні, особливо серед партизанських загонів. Вагоме місце серед фронтових збірок посідає «Україно моя!», до якої увійшли вірші, створені в перший рік війни. Цей цикл є своєрідним вираженням любові поета до розтерзаної війною Батьківщини.
«У жодному іншому творі Андрій Малишко не досяг такої масштабності, довершеності та багатоплановості в показі життя українського народу, його невимовного болю за рідну землю…», — писали про цю літературні критики.
Після завершення війни, змужнілий та збагачений важким життєвим досвідом поет розпочав новий етап свого життя та творчості. У цей час, окрім літературної діяльності, він активно їздив по містах і селах, виступаючи з віршами та промовами перед робітниками та селянами.
Люди його дуже любили й поважали, бо крім чудових віршів, Малишко створив незабутні пісні, які стали справді народними. Серед найвідоміших — «Ми підем, де трави похилі», «Київський вальс» («Знову цвітуть каштани»), «Пісня про вчительку», «Прийдіть до мене, кароокі дні», романс «Цвітуть осінні тихі небеса».
Та якби поет написав лише одну пісню — «Пісню про рушник» («Рідна мати моя, ти ночей не доспала…»), то він все одно назавжди лишився б у пам’яті українського народу. Ця легендарна лірична пісня про рушник, вишитий натрудженими руками матері на щастя, на долю для сина, зігрітий її теплом і благословенням, стала справжнім гімном материнської любові.
Багаторічна дружба поєднувала поета з композитором Платоном Майбородою. Фото з відкритих джерел
Коли в Україні почалися арешти дисидентів, Андрій Малишко разом зі своїми побратимами — Георгієм та Платоном Майбородами, а також з Олегом Антоновим та Ліною Костенко — став на захист українських патріотів.
Андрія Самійловича обожнювали молоді письменники, часто зверталися до нього за доброю порадою та допомогою. Серед них були Василь Стус, Микола Вінграновський, Іван Драч та інші поети, яких пізніше назвали шістдесятниками.
Андрій Самійлович Малишко залишив по собі не лише численну пісенну й поетичну спадщину, втілену у 40 збірках, що побачили світ ще за життя автора.
Він також є автором значної кількості публіцистичних та літературно-критичних творів. Написав тексти пісень до фільмів: «Макар Нечай» (1940), «Богдан Хмельницький» (1941), «Роки молодії» (1942), «Щедре літо» (1950), «Долина синіх скель» (1956), «Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1960), «Абітурієнтка» (1973). А також сценарії до кінокартин: «Квітуча Україна» (1961), «Ми з України» (1962 р.) та інші.
Поезія Андрія Малишка надрукована у 40 збірниках. Фото з відкритих джерел.
Андрій Малишко помер 17 лютого 1970 року. Йому було лише 57 років. Остання його збірка віршів — «Серпень душі моєї», побачила світ вже посмертно.
Поховали поета на Байковому цвинтарі у Києві. Попрощатися з ним прийшли сотні людей, серед яких представники культури та інтелігенції та звичайні прості люди.
На смерть колеги Іван Драч написав наступні рядки: «Над гінким осокором, де вимерзла рута, у небо полинув м’який, як пір’їна, рушник, внизу замерзала від сліз Україна. Україна оплакувала свого талановитого, вірного Сина».
Пам’ятник Андрію Малишку на однойменній вулиці. Фото: Вікіпедія
Ім’ям Андрія Малишка названа вулиця у Дніпровському районі столиці, неподалік станцій метро «Дарниця» та «Чернігівська.
Також на цій вулиці, у пам’ять про видатного поета був встановлений пам’ятник Андрієві Малишку (2016). Автори — скульптор Роман Захарчук, архітектор Леонід Малий. Вони викарбували на постаменті слова митця, які яскраво характеризують його життєве кредо: «Україна моя, мені в світі нічого не треба, тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти!».
