21 травня — День пам'яті жертв політичних репресій
Щороку, третьої неділі травня, в Україні вшановують пам'ять мільйонів загублених життів, бездушно знищених радянським тоталітарним режимом. Дата встановлена Указом Президента від 21 травня 2007 року.
Після широкомасштабного вторгнення Росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів — здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у путінській Росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії. З огляду на все, що ми знаємо про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь, Херсон, Ізюм, День пам'яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення. Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.
Великий терор — масштабна кампанія масових репресій громадян, що розгорнулась в СРСР у 1937-1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об'єктами КДБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.
Кількість жертв політичних репресій в Україні не піддається підрахунку. Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років XX століття, за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50% українці). Величезну кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання (майже 3 мільйони українців), каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах. Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священників, представників культури, селянство. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові репресії в Україні у 30-х роках. У 1937-1938 роках, приміром, засуджені 198 918 людей, з яких близько двох третин — до розстрілу.
Решту відправили до в'язниць та таборів. Впродовж десятків років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводили режимні об'єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами й висаджували дерева.
Одним із трагічних символів сталінського терору стала київська Биківня — у Биківнянському лісі найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій. Тут був об'єкт спеціального призначення НКВС, де у кінці 30-х і 40-х роках відбувалися масові поховання розстріляних та закатованих. Кілька років сюди практично щоночі звозили тіла жертв НКВС, замордованих у кількох київських катівнях. Однією з найкривавіших стала ніч у Києві 19 травня 1938-го, коли у в'язницях НКВС розстріляні 563 людини. За різними даними, у Биківнянському лісі у 1937-1941 роках було захоронено від 20 до 100 тисяч безневинно розстріляних жертв комуністичного терору. Серед них — письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук, Микола Касперович, академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит УАПЦ Василь Липківський та десятки тисяч інших безневинних жертв. Нині вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян з Биківнянського поховання жертв сталінських репресій.
Але це не єдина "таємна спецділянка". По всій Україні розкидані місця масових поховань людей, позбавлених свободи, гідності, майна, замордованих та безвинно страчених: П'ятихатки у Харкові, Рутченкове поле у Донецьку, Дем'янів лаз на Прикарпатті, Суча балка на Луганщині, урочище Триби на Полтавщині, Халявин біля Чернігова. Такі ж братські могили є у Вінниці, Умані, Житомирі, Бердичеві, Львові, Запоріжжі, Одесі та багатьох інших містах.
Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
У 2015 році Україна ухвалила закон Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки. З 2019 року почала працювати Національна комісія з реабілітації, яка є спеціальним постійним органом при Українському інституті національної пам'яті. Комісія надає статус реабілітованим особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів Україні.
Вічна пам'ять нашим землякам, чиї життя обірвав або скалічив комуністичний режим.
Про злочини радянського тоталітарного режиму треба пам'ятати завжди. Жива пам'ять дає наснагу боротися, щоб радянський режим був засуджений усім світом на рівні з нацизмом. Боротися за світ без тоталітаризму, нацизму, фашизму та рашизму.
