Сингаївський Микола Федорович
Серед зеленошумних поліських сосняків на Житомирщині біліє стінами чепурних хат село Шатрище. Його дуже люблять лелеки: з ранньої весни до пізньої осені бродять вони берегами озер і тихої, прозорої річки Уж. «Лелеки для мене – символ вірності рідній землі», — напише згодом поет Микола Сингаївський. Тут, у селі Шатрище Житомирської області в сім’і хлібороба 12 листопада 1936 року народився Микола Федорович Сингаївський.
Зовсім малим Микола пережив лихоліття війни, важкі перші повоєнні роки. У школі вчився в місті Коростені, вже тоді пробуючи свої сили в поезії. Якийсь час працював у колгоспі, на будовах Кривого Рогу і Києва. Працював і вчився. В 1961 році Микола Сингаївський закінчив філологічний факультет Львівського університету і почав працювати в пресі. Друкуватися Микола почав ще у школі. Вихід на люди дали районна газета «Радянське Полісся» та обласна «Радянська Житомирщина». Школярем восьмого класу Микола зі сцени вітав депутата Максима Рильського, який приїздив до Житомира на зустріч із виборцями. Пізніше в газеті з’явилась добірка віршів хлопця із напутнім словом сивочолого майстра.
У 1958 році побачила світ перша збірка для дітей «Жива криничка». Схвальним словом про неї відгукнувся Михайло Стельмах. Відтоді прийшло до читача понад сорок книжок Миколи Сингаївського – поетичних і прозових. Половина з них – для дітей.
Микола Сингаївський плідно працював і в дитячій літературі – він видав багато віршованих збірок для читачів молодшого шкільного віку, чимало перекладав з польської, болгарської мов і його поезії перекладалися на мови народів СРСР, болгарську, польську, румунську, німецьку. А ще знають читачі Миколу Сингаївського як колишнього редактора журналу «Піонерія», а також як автора багатьох пісень.
Поезія Сингаївського – це суцільна пісня. Багато віршів поета покладено на музику. Та й ті вірші, яких не торкалися композитори, також співучі і музичні. «Вони як пісня, прості, змістовні, — як зазначив Валентин Бичко. — Кожне слово навантажене – в нім і барви, і думка, і почуття».
Письменник жив і працював в Києві, але природа і люди Полісся знайшли постійну прописку в його поетичних творах, починаючи з першої збірки «Жива криничка» (1958) і до останніх збірок – «Ми – громадяни», «Стежка до криниці», «Тепла земля», «Калиновий вітер».
Поет зізнавався: «В душі я відчуваю безмежну вдячність своєму краю. Там на все життя я відчув смак житнього хліба і джерельної води. Джерела, або живі кринички – так називають їх на Поліссі – б’ють тут з-під кожного пагорбка. Звідси витоки моєї творчості».
Микола Федорович Сингаївський — лауреат Республіканської премії імені М. Островського (1972). У 1990 році він став лауреатом премії імені Лесі Українки за поетичні твори для дітей. Помер 22 лютого 2013 року.
Пам’яті Миколи Федоровича Сингаївського
