Прийняття Конституції України у спогадах: Вадим Гетьман “Як приймалась Конституція України”.
Нотатки учасника розробки Основного Закону України “Декларація заклала принципи створення Конституції, Акт незалежності підвів під ці принципи політичну основу. Але молодій державі як повітря бракувало Основного Закону – Конституції. Вже в жовтні 1993 року проект Конституції України, що пройшов всенародне обговорення і ввібрав у себе більш ніж 2 тисячі пропозицій і зауважень, був готовий для внесення його на розгляд Верховної Ради України. Та не все було так просто, як здається тепер. Думаю, що в той час до цього вирішального кроку не були готові перш за все співголови Конституційної комісії Іван Плющ і Леонід Кравчук. Це внаслідок їхніх складних “навколодержавних” маневрів достроково була розпущена Верховна Рада України минулого скликання, а з нею призупинився і конституційний процес.
Поїзд, однак, зрушив. Естафету конституційного марафону прийняла Верховна Рада України нинішнього скликання. Проте сталося це за несприятливих умов. Політична поляризація в суспільстві різко ускладнила конституційний процес. Україна залишилась єдиною в Європі державою з соціальним минулим, де продовжувала функціонувати Конституція УРСР 1978 року. Щоб замортизувати соціальне навантаження і деструктивні дії деяких політичних сил, довелося піти на непопулярні заходи. Нелегко було мені і моїм однодумцям з депутатської групи “Незалежні” піти на підписання Конституційної угоди між Президентом і Верховною Радою України.
Але тоді це був необхідний крок. Конституційна угода зобов’язувала обидві гілки влади створити необхідні умови для прийняття Конституції України протягом одного року. Певною мірою в державі був збережений відносний спокій. Але з наближенням 8 червня 1996 року, тобто дня закінчення Конституційного договору, конфронтація навколо проекту Конституції, а заодно і між гілками влади, набула кульмінації. Відчувалось, що не видно ні кінця, ні краю в цьому багатьом незрозумілому “конституційному процесі”. Замість пошуків розумних компромісів між Президентом і Головою Верховної Ради України холодна війна, яка вже довгий час тривала, переросла в гарячу.
Силові методи щодо Голови Верховної Ради напередодні вирішального голосування в парламенті по проекту Конституції в умовах закінчення терміну дії Конституційної угоди і зростання соціальної напруги в суспільстві могли мати непрогнозовані наслідки. В цей же час був зміщений зі своєї посади прем'єр-міністр України Євген Марчук, який демонстрував бажання співпрацювати з парламентом, але виявляв “олімпійський спокій” відносно навколо конституційних баталій.
Все це добре було зрозуміло політикам, але не народу. Особисто для мене з кожним днем все складніше стало давати відповіді своїм виборцям із Тальнівського виборчого округу Черкаської області, чому немає порозуміння у верхніх ешелонах влади; чому в Україні за 5 років самостійного існування змінилося 7 голів уряду; чому Україна, яка була найбільш розвинутою серед республік колишнього СРСР, сьогодні перебуває на передостанньому місці серед 27 країн Європи з перехідною економікою за темпами падіння валового внутрішнього продукту і життєвим рівнем населення.
Тривалий час ліва частина парламенту відмовлялася розглядати проект Конституційної комісії, якщо одночасно не будуть розглядатись альтернативні проекти, в тому числі комуністичної фракції, відомий під назвою “проект 125”, що фактично конституційно закріплював існування Української Радянської Соціалістичної Республіки. Іншими словами, комуністична і соціалістична фракції вирішили “розчинити” проект Конституційної комісії в так званих альтернативних проектах, “втопити” його в регламентній бюрократії і таким чином відкласти серйозну конституційну роботу до оприлюднення результатів президентських виборів у Росії. Показовим щодо цього було навіть те, що офіційна процедура, презентація проекту за участю Президента, відбулась не на звичайному сесійному засіданні Верховної Ради України, а на так званому “спеціальному” засіданні, що виключало необхідність реєстрації депутатів у залі.
Не встиг ще проект Конституційної комісії офіційно потрапити до Верховної Ради, як він вже обріс десятками альтернативних варіантів, новими альтернативними розділами і отримав майже 2 тисячі поправок. Все вказувало, що перспектива прийняття цього проекту в залі Верховної Ради дорівнювала нулю. Це означало, що напередодні 5-ї річниці проголошення незалежності Україна залишалась однією з європейських постсоціалістичних країн, яка продовжувала жити по соціалістичній Конституції. Потрібно було збирати сили для внесення радикальних змін у проект і переорієнтацію проекта на українську дійсність…”
Київ. 1996 рік
