Коростенська районна державна адміністрація
Житомирська область, Коростенський район
gov.ua Державні сайти України
  Пошук

Бабин Яр — місце, де спершу убили людей, а потім пам’ять: історичні факти про одну з найбільших трагедій голокосту

Дата: 29.09.2020 10:05
Кількість переглядів: 241

29 вересня — день пам'яті жертв Бабиного Яру — одного з найбільших злочинів Голокосту у світі. Бабин Яр — це непроговорена травма про вбивство двічі — фізичне нацистами, а згодом вбивство пам'яті комуністами. 

Про те, як відбувалась ця трагедія, чому немає точної кількості жертв та коли в Україні з'явиться меморіальний центр жертвам Голокосту поговорили з керівником освітніх програм Меморіального центру "Бабин Яр", доктором філософії Антоном Дробовичем.

Кияни не знали, що відбувається в Бабиному Ярі

Ми маємо просто трішечки переміститися в часі й собі уявити Київ 1941 року, а ще краще, взагалі Київ кінця 1930-х, початку 1940-х. Нам треба уявити простір, в якому жили люди в той час, і що це був за простір, які були засоби комунікації, як взагалі люди обмінювалися інформацією. У Радянському Союзі Київ був таким собі столично-провінціальним місто. В такому місті – головними засобами комунікації були ЗМІ – фактично контрольовані пропагандою та вільні, але далеко не завжди достовірні плітки.

Якщо конкретніше говорити, то 28 вересня з’являється оголошення по всьому Києві, текст яких вже став хрестоматійним: всім євреям міста Києва прийти на таку-то вулицю і взяти з собою цінні речі. А ті, хто не прийдуть, всіх розстріляють. А всіх, хто пограбує помешкання цих людей, теж розстріляють. І це вся інформація буквально, яка була на той момент в місті. А далі – всілякі чутки: що, навіщо…
Міська межа Києва закінчувалася приблизно на перехресті вулиці Мельникова. Трамвай ходив за один квартал. Далі цвинтарі – Військовий, Православний, Єврейський та інші. Далі був полігон і де-не-де приватні будиночки. Все.

На той час у Києві проживало 930 тисяч людей, може мільйон. Після початку війни, історики наводять цифру, що десь 200 тисяч було мобілізовано – очевидно, чоловіче населення переважно. І десь 300-340 тисяч поїхали в евакуацію. Відповідно, в Києві залишилось десь 400 тисяч людей. Це напівпорожнє місто, де вже всі накручені пропагандою.

З одного боку, роками перед цим розказували, що німці та ми – союз навіки Був пакт Молотова-Ріббентропа, плюс таємні до нього домовленості. Тому Радянський Союз "топив" за "дружбу-жвачку" з Третій Райхом. І тут неочікувано все міняться. І декілька місяців активна пропаганда про те, що це наш лютий ворог. Таке от дивно середовище. Плюс, залишається пам’ять у киян, якими німці були окупантами в Першу світову війну. І багато хто пам’ятає, що це були цивілізовані європейці, які ходили по місту, купували провіант і зайвих силових акцій не провадили.Тобто така була пам'ять.

Представники допоміжної поліції, набрані з місцевих, розказували, що євреїв, яких збиратимуть в Бабиному Яру, вивезуть або на примусові роботи, або в якісь табори, або до Німеччини. Тобто вони розказували різні історії. Тобто були всі ознаки того, що це якась масова цивілізована акція. Нікому не могло спасти на думку, що цих людей розстріляють.

Мешканці міста не знали. Бабин Яр – це околиці міста. Причому така околиця, що там дуже сильно посічена місцевість. Там пагорби. Тобто, навіть мешкаючи поряд, не завжди будеш чути навіть постріли. Плюс, свідчення говорять, що там голосно грала музика, аероплан літав. Там були сотні солдатів, які щось робили. Плюс, був периметр оточений. І в цьому оточенні стояли сотні солдатів, тримали периметр, щоб ніхто не знав, що там відбувається. Після першої ночі розстрілів, 29 вересня, декільком людям вдалось втекти. Але навіть ті, хто втекли, вони не ходили по місту і не розказували, що їх там розстрілювали. Вони ховалися і нікому нічого не говорили. Відповідно, інформації було обмаль.

Виконавці злочинів цих – німці переважно. Це була таємниця, це були спецзагони, які виконували спеціальну місію. Вони не ходили й не розказували. У декого з них був стрес, вони там пиячили бо після «акції» їм видали шнапс.

Тому не можна стверджувати, що всі у місті знали про цей злочин знали, що німці привели євреї в місце, де є залізничні станції, і всім сказали, що вони їх там будуть реєструвати та кудись відправляти. А там неподалік була Лук’янівська товарна станція. Тому, відповідно, однозначної інформації не було.

Партизани ніколи не мали пріоритету рятувати людей

Ні радянські партизани, ні підпільники не мали в пріоритеті рятувати людей, громадян, цивільних. Ніколи. Були випадки, коли дійсно партизани рятували, в тому числі і євреїв, але це поодинокі випадки. Переважно задача партизанів – збір розвідданих, пошкодження комунікацій супротивника, якісь диверсії. Фактів того, що партизани завчасно попереджали киян, що варто втікати не було. Між іншим, партизани з особистих міркувань могли це робити. Але так само системного оповіщення киян про це не було.

І це було дуже ризиковано після 24 вересня. Тому що всі німецькі служби безпеки вже були налаштовані на вилов партизанів. Справа в тому, що 24 вересня проти німців була здійснена потужна диверсія - підірвали радіоелектронні заряди на Хрещатику, які були закладені, в будівлях, зайнятих німцями. Від цього сталася велика пожежа, німці почали гасити цю пожежу. Підпільники різали шланги. Після чого окупанти зазнали великих втрат, що стало одною з формальних причин, чому німецьке командування ухвалило рішення вчинити каральну акцію. Це би, по суті, не сильно нічого не змінило, бо вони і так мали таку, на жаль, візію, що треба вбивати євреїв, але такий був формальний привід. Відповідно, охорона була посилена.

Точної кількості жертв невідомо досі

Справа в тому, що якщо починати досліджувати кількість жерт Бабиного Яру, то виникає декілька цифр, які найбільш часто зустрічаються: 40 тисяч, 70 тисяч, 100 тисяч, 150 тисяч і 200 тисяч. І це дуже суттєва різниця. Тут питання треба розбивати: яка кількість документально підтверджених, з яких джерел, кого саме і що таке Бабин Яр – вся місцевість чи конкретний яр? Тому що конкретно в Бабиному Яру вбито протягом 29-30 вересня 41 року було 33 тисячі 771 євреїв. Це дані зондеркоманди 4А, яка здійснювала вбивства разом з німецькими поліцейськими батальйонами.
Дослідники Круглов, Уманський, Щупак зупиняються на цифрі, що за час окупації в Києві, включно з цими першими днями,убито близько 40 тисяч євреїв.

В перший день – 22 тисячі. За другий день – трохи менше 12 тисяч. Вони були вбиті. І саме місце було підірвано - сапери підірвали краї Бабиного Яру, щоб засипати тіла землею. Це дані рапортів німецької зондеркоманди 4А. Цим документам можна вірити, особливо першим рапортам 1941 року – бо вони були впевнені, що вони переможуть всіх і для них це була бюрократична рутина, яку треба виконати і забути. Бабин Яр не був першим. Тому що таких ярів на території України сотні, а деякі дослідники кажуть, що десь півтори тисячі різних ярів, ярків і ям, де були вбиті цивільні. Тому для них це була чергова… Виконали свої завдання і пішли далі. Відрапортували в центр, що стільки-то стільки.

Також відомо що німцями убиті 20 тисяч військовополонених теж за період окупації. Причому не в самому Бабиному Яру: хтось поряд з Бабиним Яром, хтось в протитанковому рову, хтось в Дарницькому таборі. В різних місцях. Але точно не в тому самом Бабиному Яру, в якому була вбита основна кількість євреїв. Тому що цей Яр був підірваний, засипаний, і земля була вирівняна. Тобто це місце було замасковане. Тому що це був військовий злочин, всі це розуміли. І ніхто там сильно не афішував. І безпосередньо на тому місці ніхто потім не викопував назад яр, дорозстрілював і закопував. Такого не було.

Цифри у 100-200 тисяч беруться зі свідчень різних людей. Наприклад місцевих, або людей, які в 1943 році були в’язнями Сирецького концтабору, в тому числі євреї, які використовувалися німцями, для того щоб приховати сліди військових злочинів. Вони допомагали розкопувати і спалювати трупи. За їх свідченням,(повтор) дехто з них говорив, що було 70 тисяч. Тобто вони спалили 70 тисяч трупів. Деякі з них називали більші цифри. Але, знову ж таки, перші свідчення цих же самих очевидців людей говорять в межах 35-45 тисяч. Вони описують ті печі, в яких вони це робили. Орієнтовно можуть сказати кількість цих спалювань і скільки трупів поміщалося в цих печах. Це жахлива робота. Але 15 таких людей врятуалось і вони дійсно давали свідчення.

Українські націоналісти не розстрілювали у Бабиному Яру, але про злочин знали

Радянська пропаганда всіляко підживлювала міф, що, мовляв, українські націоналісти вбивали особисто з кулеметів, а німці нічого не робили, стояли поряд і курили. Це виправдання німців, і воно досі живуче. Я цей міф буквально два тижні тому чув на виставці тут у Києві. Очевидно, що раніше це було вигідно радянській пропаганді, яка намагалася дискредитувати національний рух в Україні, а тепер сучасній Росії, – розказати про злих українських націоналістів.

Але, якщо ми включаємо логіку, то давайте слідувати їй до кінця. Це був військовий злочин. Очевидно, німці не залучали до військових злочинів місцеве населення, принаймні на ранніх етапах, коли вони декілька місяців як увійшли в Україну. Вони не могли цим людям довіряти, тим паче націоналістам. Не було зрозуміло, які там у них мотиви: чи вони хочуть незалежну державу, чи вони за Гітлера виступають. Тобто для виконання військових злочинів нацистське військове командування залучало перевірених своїх підготовлених людей.

Окрім того є документи, є рапорти й рішення судів, в яких було чітко сказано, хто виконував накази. Командир цієї зондеркоманди 4А під час допиту на Нюрнберзькому процесі визнав, що це здійснювали саме німецькі підрозділи. Хоча йому було б навіть вигідно розказати, що це зробили українські націоналісти. Є звіти, хто і скільки цих людей було, кому яку видавали зброю. Це зондеркоманда 4А, 45-й поліцейський батальйон – ті, хто це зробив.

Але не можна казати, що українські націоналісти не були при справах. До цієї трагедії було причетне і місцеве населення, до трагедії в Бабиному Ярі, до вбивств, і були причетні націоналісти. Навіть конкретно є імена тих, хто були причетні. Мова йде про так звану, "допоміжну поліцію", яку набирали з місцевих жителів. До її складу входили представники так званої ОУН Мельника, які виступали за співпрацю з Третім Райхом. Зокрема мова йде про житомирських поліцаїв Петра Онуфрика, керівника поліцейських загонів Івана Кидюлича. Також у цих підрозділах служив Степан Федак — досить колоритна персона серед оунівців, відомий тим, що в 1920-тих був учасником одного з атентатів на Юзефа Пілсудського.

Так, допоміжна поліція охороняла дорогу до Бабиного Яру. Так, вони розклеювали оголошення. Але вони навіть не були в повній мірі допущені до охорони периметру. Чи могли вони бачити розстріли? Могли бачити розстріли. Чи могли вони попередити інших людей і якось допомогти? Могли. Але чи зробили вони? В переважній більшості, не зробили. Чи самі вони здійснювали розстріли? Дуже навряд чи. Може, хтось когось вбив з гвинтівки. У них була зброя. Вони могли когось вбити. І німці нічого б за це не зробили їм.

Я не думаю, що українці були більш схильні до колабораціонізму, ніж представники інших народів. Це треба окремо досліджувати, якщо хтось хоче це досліджувати. Але я думаю, що загально скрізь у всіх країнах були люди, хто допомагав окупантам і хто шукав для себе відповідні переваги в новому порядку, а хто, навпаки, не міг сприйняти це і протистояв. Варто зауважити, що серед праведників народів світу, тобто народів, які рятували євреїв від Голокосту, українці займаються четверте місце, після поляків, голландців та французів.

У Бабиному Яру вбивали двічі – спершу нацисти, а потім комуністи

Бабин Яр – це символ світового значення. Це місце, в якому було найбільше одномоментно розстріляно людей, бо, наприклад, в Аушвіці значно більше, але це протягом довгого і тривалого часу. А так, щоб одномоментно розстріляти стільки людей, – це просто хрестоматійний злочин.

Він є символом явища "Голокост від куль" як такого явища. І в чому взагалі його значення? По-перше, це двічі вбивство в Бабиному Ярі. Тому що спочатку це нацисти, які вбили цих людей і спробували замести за собою сліди, а потім це комуністи, які відвоювали Київ назад і потім про це замовчали. Взагалі про це замовчували й серед місцевого населення старалися цю пам'ять поховати, а потім розчинити всю цю пам’ять про єврейські жертви. Наприклад, на пам’ятнику 1976 року, який зараз в Бабиному Яру написано – "Мирним радянським громадянам". Тобто ця єврейська ідентичність була затерта. Це один з проявів цього радянського антисемітизму.

"Радянський народ" – це дуже зручна конструкція. Якщо ти говориш "радянський народ", ти забираєш в людей їхню ідентичність. Відповідно, чому це двічі було вбивство – тому що Радянський Союз вбив пам'ять цих людей, таким чином вбивши їх вдруге. У нас є ця цифра – 33 тисячі 771. Але хто конкретно ці люди? Хто назве всі їх імена? Один з наших дослідницьких проєктів – це назвати цих людей на імена.

Ця історія роками замовчувалася, не благословлося державою копатися в цій історії. Євреям не дозволяли приходити, збиратися і поминати пам’ять. Відповідно, з кожним роком пам’ять про цих конкретних жертв зникала. Відповідно, для нас, українців, це травма про десятки тисяч убитих українських євреїв. Це наші євреї. Це однокласниця, яка з тобою сиділа за партою. Це вчитель, який вчив тебе чи твого брата. Це медсестра, яка гоїла рану твоїй сестрі. Це плоть від плоті української спільноти. І ось частина цієї спільноти була вирвана просто за два дні з контексту і заретушована, зафарбована. І ця травма залишилась незагоєною, непроговореною травмою на десятиліття. І тільки зараз з незалежністю ми можемо нормально більш-менш займатися цим.

Україна зможе отримати повноцінний меморіальний комплекс уже найближчі пять років

Скоро 80 років трагедії в Бабиному Яру. У нас немає там ані музеїв, ані меморіалу великого, міжнародного значення. У США не було Голокосту, але у них один із найбільших у світі меморіалі. У Бабиному Яру – найбільше місце одномоментного вбивства євреїв. І там нема меморіального центру. Ми зараз це робимо. Архітектурний конкурс у нас закінчився, буквально місяць ще не минув. Тобто цей меморіал може з’явитися. Про них пам’ятатимуть і досліджуватимуть, їх імена знаходитимуть. Це буде, перш за все, основа видима для людей.

Це буде великий експозиційний простір, близько 4000 квадратних метрів основної експозиції, декілька тисяч квадратних метрів тимчасової експозиції. Також функціонуватиме діалоговий центр, в якому будуть теж постійні програми для дітей, для дорослих, програми з громадянської освіти. Окрім того буде науково-дослідний інститут, де на постійній основі працювати дослідники. Все це буде співпрацювати між собою. В межах цього центру існуватиме меморіальна лабораторія – це експериментальний простір для пошуку нової мови комеморації. Сподіваюсь, що все це ми матимемо десь на 2024-2025 роки.

Я сподіваюся — це буде вдала спроба. Тому що було декілька спроб зробити тут меморіальні інституції, але через різні чвари не вдалося. Але наша спроба має стати вдалою, щоб стерти цю багаторічну ганьбу непроговорених травм і забуття.

Джерело

Не лише пам’ятати, а й зрозуміти, чому Голокост стався з людством важливо. Аби не повторити трагічних події в майбутньому.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь