Коростенська районна державна адміністрація
Житомирська область, Коростенський район
Логотип Diia Державний Герб України
gov.ua Державні сайти України
  Пошук

Історичні та культурні пам`ятки Чоповицької територіальної громади

Дата: 18.04.2021 11:37
Кількість переглядів: 1352

Пам'ятник легендарному князю Чопу Древлянському – засновнику Роду Чопів та селища Чоповичі. Споруджено за ініціативи професора Баранівського В. Ф. та підтримки відомих науковців і освітян України, громади смт Чоповичі та за кошти меценатів. Пам'ятник відкрито 24 червня 2020 року в сквері Чопович. Над створенням макету працював народний художник України Василь Фещенко, а увіковічував славетного козака заслужений скульптор України Віталій Рожик.

Князь Чоп – князь-воєвода Великого князівства Древлянського (VI-X ст.), сподвижник князя Мала, засновник селища Чоповичі. За особливі бойові заслуги був обдарований землями, які за легендою мав об`їхати на коні за день та на якій і було започатковано селище Чоповичі, назване на честь свого засновника.

Династія князя Чопа, його нащадки пройшли славний та героїчний шлях боротьби за свої права та гідність. Їх права підтверджені численними документами Києворуської, Литовсько-Польської та Російсько-імперської доби. В наукових історичних працях авторитетних авторів (В. Антонович, М. Брицун-Ходак, Ю. Кононученко, В. Тимошенко, В. Ткаченко, А. Томашевський та ін.) стверджується, що Чопи пред’являли документи, зроблені на шкірі, ще в древлянські часи отримані засновником роду князем Чопом ( Х ст.) , грамоти пожалувані були чоповчанам (мабуть, і скуратовцям, і меленівцям), руськими князями ще в часи удільного періоду Київської Русі (роки 1054-1236).

Надалі, під тиском державної бюрократії Речі Посполитої, особливо царської Росії в підтвердженні прав на Чоповичі враховувався факт наявності першого письмового документа на ім’я Гната Чопа (ХІV ст.) – праправнука засновника Чопович князя Чопа Древлянського (початкові документи втрачені під час пожежі Овруцького замку). Згадані вище документи Гнат Чоп подавав великим князям Литовським Олександру і Сигізмунду Казимировичам, які на основі їх підтвердили чоповчанам права на землі(15тис.га), зачисливши до складу землян. Ці права ще раз були підтверджені Грамотою Владислава IV (1595-1648 рр).

Чоповчани за цими грамотами, як члени князівської дружини, одержали помістя (землі) і зобов'язані були з'являтись особисто або доставляти певне число людей на війну.

Наразі слід врахувати думку нашого земляка з Коростеня Миколи Брицуна який в своїй книзі «Тисячолітні веди Землі Древлян стверджує «…Серед названих Чоповців, Скуратовців, Меленівців, Чопи-Чоповичі найдревніша гілка Старого Роду Х віку, генеза Роду має набагато древніший корінь… Древність Роду Чопів-Чоповичів не викликає сумнівів. Вони мають глибинний корінь Племен Полуденного Світу…».


Чоповицька церква св. Трійці

Перша згадка про церкву в Чоповичах датується 1524 роком. Тоді залишився заповіт Данила Чопівського, який наказував своєму синові вірно служити короні, давати кадку меду Києво-Печерському монастирю, а також збудувати в Чоповичах церкву. З 1569 р. (Люблінська унія, створення Речі Посполитої) руські області були приєднані до Польської Корони, чопівці були зачислені до польської шляхти. У період національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького був зруйнований Овруцький замок і Чоповицька церква. Чоповицька церква палала кожні років 50, а то й частіше. Храм страждав від турків, від стихії, від звичайної недбалості. При татарській навалі на території Чопович було знищено 3 церкви. У 1778 році зусиллями місцевих жителів розпочалось будівництво 4го храму в ім. св. Трійці, яке було завершене у 1854 році, його прикрашали іконостас XII ст. та скульптури Сисоя Шалматова – першого українського скульптора та самобутнього різьбяра, статуї Христа, Пресвятої Діви, ангелів та апостолів. Оригінальної роботи були й «царські ворота». Після 1917 року ці унікальні скульптури переховували на хорах церкви, аби ті не були знищені радянською владою. Той храм згорів в кінці XIX століття. З майже 30 робіт Шалматова, для Чоповицького храму, дивом збереглися дві – скульптура євангеліста Луки та Царські врата з іконостасу чоповицької церкви (вони експонуються в Національному художньому музеї). Нову церкву будують вже за кілька років, але її підпалить в 1927-му році місцевий комсомолець.

Під час німецької окупації 1941-1943 років, чопівці отримали дозвіл збудувати нову церкву на місці попередньої. Старі, підлітки і каліки вручну і без креслень побудували церкву менш ніж за два роки. Існує опис і тих. хто будував, зроблений чопівцем – учасником тих подій. Відповідно до опису, будували біля п’ятдесяти чоловік. Після війни радянська влада хотіла знову знищити церкву, але люди не дали, лягали під трактори та стерегли ночами. Церква до цих пір знаходиться на тому ж місці.


Меморіальний пам`ятник в сквері селища Чоповичі

У мальовничому сквері в центрі селища Чоповичі, над могилами героїв, стоїть танк , як символ вічної вдячності жителів своїм визволителям. На честь чопівчан, які воювали на фронтах споруджено меморіальний пам`ятник, який відкрили в 1959 році.

14 листопада 1943 року частини 4-го гвардійського Кантемирівського танкового корпусу та 13-ї армії визволяли Чоповичі. Танком Т-34 командував В.З.Вайсер. Коли розпочався бій. Він першим підбив одну з фашистських «Пантер», що проривалася до залізничної станції. Зав’язався бій. Танк Вайсера спалахував тричі, мужні воїни гасили його і вели бій. Але танк вже не міг рухатись, його так зрешетили, що він став нерухомим. Ворог зосередив вогонь по нерухомому танку. Від ворожих снарядів разом з танком згорів і його відважний командир Вайсер. Йому посмертно було присвоєно звання героя. У боях особливо відзначилися герої: майор П.Ф.Захарченко, молодший лейтенант В.З Вайсер і О.П Єгоров. І тепер танк у сквері – це пам`ять про те, що ми повинні пам`ятати тих, хто захищав нашу землю, наше селище.


Урочище "Кип'яче"

1911 р. у джерелі урочища Кип’яче два пастухи знайшли ікону з Казанським образом Божої Матері. Ікона у воді не розмокла і від неї лилося сяйво. Пастухи не наважилися узяти святиню в руки й звернулися за порадою до свого батюшки із с. Чоповичі. Священик, відслуживши молебень, урочисто переніс образ у церкву. Після цієї події вода у джерелі стала цілющою.

У 1917 р. в урочищі Кип’яче, за п’ять кілометрів від с. Чоповичі Малинського району Житомирської області, зусиллями місцевих селян був заснований Спасо-Преображенський (нині Казанський) чоловічий монастир.

28 серпня 1918 р. митрополит Київський і Галицький Антоній (Храповицький) благословив його відкриття, запропонувавши зробити його афонським подвір’ям.

Першим настоятелем обителі став ігумен Костянтин (Чоповський). Він багато років подвизався на Святій Горі й життя обителі облаштовував згідно з традиціями афонського чернецтва.

2 (15) вересня 1921 р. на обитель напала банда. У церкві на честь Усікновення глави Іоанна Предтечі бандити розстріляли ігумена Костянтина, ченця Іраклія (Скуратівського), послушника Петра Щуку й поранили сторожа Євгена Пантелеймоновича Волкова, а потім пограбували й спалили монастир. Як переказують, то була справа рук банди отамана Лисиці, яку ліквідували в січні 1922 р. Після цього ченці Кип’яченської обителі власноруч відновили обитель.

1934 р. у масштабах усієї країни на повний хід ішла ліквідація монастирських общин і вцілілих монастирів. У березні того ж року закрили Преображенський монастир, розібравши по цеглинах храм на честь Казанської ікони Божої Матері; піском і камінням засипали джерело, зрізали хреста над ним. Ченцям заборонили жити у прилеглих селах. У 1937–1938 рр. частина насельників Преображенського монастиря прийняла мученицький вінець за Христа.

Наприкінці 90-х років ХХ ст. обитель відродилася.

У п’яти кілометрах від цієї обителі знаходиться інша, не менш відома обитель – жіночий монастир ікони Афонської Божої Матері, закладена в 2003 році. Головна церква обителі є копією одного з афонських храмів. Вона стоїть на дванадцяти каменях, привезених зі Святої гори Афон. Вода в джерелі жіночого монастиря також має цілющу силу. Але, найбільш видатним дивом обителі є чудотворний образ Господа Ісуса Христа, що кровоточить. У монастирі – багато святинь з Афонської гори: частинка ризи та поясу Богородиці, мощі 24-х афонських старців, Миколи Чудотворця, Агапіта-цілителя, великомучениці Варвари і Пантелеймона, апостола Андрія Первозванного та інших.

Джерела Кип’ячого радують віруючих зціленнями. Ще досі живий переказ, як від цієї води прозріла сліпа дівчинка (1920 рік).


Меморіальний пам`ятник в селі Новобратське

Під час Другої світової війни з німецько-нацистськими загарбниками воювало більше 300 жителів села. В боях загинуло і не повернулося з полону 249 чоловік.

Перший пам`ятник поставлений в 60х. рр..«Солдат з автоматом» було знято як аварійний.

9 травня 2001 року було відкрито новий пам`ятник воїнам-землякам, поставлено меморіальні плити, де викарбувані прізвища загиблих воїнів сіл: Новобратське, Загребля та Барвінки.


Братська могила та пам`ятний знак воїнам в селі Шевченково

Даний пам`ятник було встановлено в 1959 році на братській могилі радянських воїнів, які загинули під час боїв в 1943р. поблизу села. Всього захоронено 18 чоловік. З них відомі три прізвища: молодший лейтенант Деркач Яків Єгорович, молодший лейтенант Михайлов Михайло Андрійович та молодший лейтенант Тюкаль Михайло Петрович. В 1988 році на могилі встановлено гіпсову скульптуру солдата в накидці з автоматом та обкладено постамент гранітними плитами.

У 2010 році в селі Тишів було встановлено пам`ятник воїнам-односельчанам загиблим в роки Другої світової війни. На передньому плані біля обеліска встановлено 4 гранітні плити. На обеліску викарбуваний солдат з дівчинкою на руках, а на плитах прізвища 129 загиблих воїнів.


Пам`ятник та братські могили воїнів в с. Головки

Пам`ятник було встановлено на братській могилі радянських воїнів, які загинули під час боїв в 1943 році поблизу села, сюди ж в 1945році було перезахоронено 2-х членів Малинської підпільної організації: А. Костюченко та М.Мінчука, розстріляних в січні 1943 і первинно похованих на околиці села.

У1958 році між 2-ю і 3-ю могилами встановлено залізобетонну скульптуру сумуючого воїна ( висота 2,40м) з вінком і каскою.

У 2000 скульптуру замінено стелою (висота 2,10м, ширина 0,90м), на її тильній грані викарбувано зображення воїна з рушницею у лівій руці та меморіальний напис «Вічна слава героям». Праворуч та ліворуч від стели встановлено 2 плити з прізвищами похованих – 86 чоловік.


Церква Різдва Пресвятої Богородиці в с. Кам`янка – окраса Скуратівського старостату

Храм було побудовано в 1769 році паном Зборовським. Перші відомості про його побудову, за рукописними даними, записані у 1978 році. Які були знайдені в церковній літературі. Тодішній спадкоємець Фелікс Корженевський наділив їй 38 десятин землі.

У кінці 1921 року почалась загальнодержавна кампанія ліквідації монастирів і храмів. Все майно було об`явлене власністю трудящих, а значить державне. Тоді ж і було закрито храм, все церковне майно жителі заховали по своїх домівках.

У 1929-1931 роках позиція віруючих у захисті своїх церков підсилювалась масовими антирадянськими виступами. У селі під час зняття дзвонів зібралось на захист церкви близько 400 жінок, які зірвали з міліціонера кашкет та намагались його побити. Врятувався він від розправи тільки тим, що здійснив кілька попереджувальних пострілів з пістолета. Не дивлячись на всі хитрощі влади, місцеві жителі не дали знищити церкву, хоча дзвони і були зняті і висіли на колгоспній пожежній до 1941 року, а потім забрали на військові потреби , а приміщення церкви слугувало до війни колгоспною коморою.

У роки війни на церкві знову встановили хрести, відновили богослужіння, правда замість дзвонів з тих пір слугують підвішені газові балони. Більше церкву не закривали. І нині храм є центром всіх подій села, його життя, колискою духовності. Відомості про тих, хто скидав хрести не збереглися, а от встановлював їх – є інформація. Це місцеві жителі: Покричинський Дмитро і Луценко Юхим.

У храмі є церковні реліквії, релігійні книги 18ст., старовинні ікони. Існує цікавий факт – на простінку біля дверей , що ведуть на хори, на одній із деревини міститься елемент церковного розпису, це дає підстави вважати, що в селі існувала ще старіша церква, деревина з якої була використана. Була знайдена стаття Л.І Похилевича «Сказання про населені місцевості Київської губернії», яка підтверджує ці припущення. Там сказано: «За актовими книгами можна впевнено прослідкувати існування у шляхетських селах в період з 1650 по 1720 роки Левковського монастиря та тринадцяти церков у селах, в тому числі в селі Шкурати (нині Скурати).

Підготували бібліотекарі Чоповицької ТГ


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь