Комплекс археологічних пам’яток біля села Городець Словечанської територіальної громади
Пам’яткою археології національного значення в Словечанській ОТГ є унікальний археологічний комплекс поблизу села Городець Овруцького району Житомирської області. У даній статті ми спробуємо охарактеризувати основні відомі факти з історії виникнення та дослідження даного комплексу пам’яток.
Перші відомі згадки про комплекс пам’яток поблизу села Городець містяться в відомостях про давньоруські городища Волинської губернії які були надруковані Д.Я.Самоквасовим у 1888 році.
За описом Д.Я. Самоквасова за дві версти від села Городець в урочищі Городище знаходяться два давні земляні насипи які називаються городками. Обидва ці городища розташовані на гористій місцевості серед широких і глибоких ярів. Друге городище знаходиться на захід від першого на відстані 320 м. від нього. Поверхня обох по формі чотирикутних городищ рівна і першого городища розорана під посіви а другого городища заросла молодим березовим лісом. На першому городищі за переказами старожилів стояло місто, яке було зруйноване княгинею Ольгою. Переказів про друге городище не збереглося. Поблизу цих городищ знаходиться група курганів, що розташовані полосою в довжину 530 м. Також відомі чотири великі кургани з західної сторони того ж села Городець[6, арк. 7].
Можна припустити, як пише археолог Томашевський А.П. перше описане городище це укріплений посад до якого примикала курганна група. Про друге городище можна тільки здогадуватись про історію його походження.
У 80-90-х рр.. ХІХ століття територію Словечансько-Овруцького кряжу досліджував К.О Ставровський. Він коротко описав і давнє городище біля с. Городець і вказував на те, що там відомі знахідки печатки, мідного ножа та пряслиця з пірофілітового сланцю. Також вказується на те, що в самому селі в колодязі, знайдено два дзвони; один мідний інший чавунний. На одному з них два написи латиницею де написано: дзвін вилито 1600 року на кошти овруцького воєводи Марцинковського, та кирилицею – «сей колоколъ робилъ Миколай».
Ці повідомлення опрацював свого часу і опублікував В.Б. Антонович у «Археологічній карті Волинської губернії». До речі В.Б. Антонович вказував на кількість курганів за його інформацією таких було 70[1, с.23 ].
Початок урочища «Городище»
А в 1961 році розвідку поблизу села Городець здійснював директор Житомирського краєзнавчого музею В.О.Місяць. Під час його досліджень на площі городища знайдено кераміку ХІ-ХІІІ ст.., заготовки та відходи виробництв пірофілітових пряслиць, точильні бруски, кістки людей та тварин. Також В.О. Місяць згадував у своїх звітах по дослідженню городища до 90 курганів. Висотою від 0,8 до 3 м, і вперше вказував на те, що серед курганів були насипи із кварцитовими обкладинками[2, с.143].
1986 року вчитель Городецької восьмирічної школи Адам Степанович Гримашевич написав листа до Інституту археології АН УРСР. В якому повідомляв про знахідки на території городища меча, пірофілітових пряслиць, шлаків та криць[7, с. 211]..
В 1975 році археологічну пам’ятку досліджував М.П.Кучера. Після дослідження він зазначав, що городище складається з трьох природно відокремлених укріплених останців площею- 0, 16, 0,2 та 1,8 га. Кожна з ізольованих частин має вигляд самостійного городища. Також М.П. Кучера склав науково точний окомірний план городищ й посаду. Цей план залишається для дослідників найбільш точним і до сьогодні[4, с. 75].
1983 року археологічну розвідку городищ проводив Р.С.Орлов, який склав детальний опис збереженості площадок городищ. Також ретельно оглянув курганний могильник, який за даними Р.С.Орлова нараховував до 40 насипів висотою до 3 м. І тоді було зазначено, що кургани руйнуються оранкою та ерозією[7, с. 210].
В 1997 році експедицією ІА НАН України під керівництвом Б.А. Звіздецького були обстежені городища та укріплений посад поблизу села Городець під час обстеження виявили керамічний матеріал ІХ-ХІІІ ст.. та відходи виробництва пірофілітових пряслиць і неукріплене поселення, що примикає до городищ зі східної та північно-східної сторони площею 30-35 га, та дві курганні групи захоронінь.
По археологічних джерелах, як зокрема відомо з досліджень Б.А.Звіздецького на початкових етапах розвитку міста тут проживали дві групи населення слов’янізовані ятвяги та ймовірно древляни, матеріальна культура яких уже в Х ст. була єдиною. Так на думку Б.А.Звіздецького кургани з кам’яними обкладинками залишені ятвягами які опинились на Словечансько-Овруцькому кряжі завдяки політичним діям великокнязівської влади Київських правителів княгині Ольги та князя Володимира. Або в результаті активного освоєння земель у межиріччі Случі-Уборті та Ужа[5, с. 115].
За весь час досліджень, які були проведені археологами ще з 1996 року у складі Овруцької експедиції ІА НАН України було зроблено певні висновки про цю цікаву памятку археології Овруцького Полісся. Всі зафіксовані археологічні пам’ятки утворювали в давньоруську добу єдиний потужний комплекс- населений пункт міського типу з складною структурою з укріплених городищ, посадів, селищ, могильників. Важливим відкриттям було виявлення залишків селища, що фактично займало більшу частину мисового відрогу плато обмеженого ярами над витоками річки Городище в загальному площа поселення 35 га. За існуючою народною легендою на тому місці існував Город-Нор. Про давнє минулим цих місцин самі за себе говорять назви урочищ прилеглих з городищами «Штани», «Калоши», «Ратне поле», «Житень», «Подільський узвіз», «Поповий сад», «Свята криничка», «Нагорський узвіз», «Провель», «Городище Церковище», кам’яні сходи в урочищі «Княж», «Хрести» [3, с. 167].
Сама унікальність цієї пам’ятки полягає в системі давньоруського заселення Овруцького кряжу, тут з самого початку цілеспрямовано створюється ядро Овруцької волості. Цей комплекс один з трьох найбільших міських утворень в Словечансько-Овруцькому кряжі. Овруч та Городець розташовані на мередіональних краях кряжу на сході і заході. Городища Овруча Норинська Городця розташовані в зручному топографічному положенні між собою, тут простежується найбільша зона видимості прилеглих земель. Отже і ці міста мали в своєму розпорядженні природну можливість для реалізації своєї адміністративно-управлінської, оборонної функції. Городецький комплекс тримав таким чином під своїм контролем всю західну частину кряжу. А в найбільший час свого розквіту населення Городецького комплексу могло складати за чисельністю близько 5 тис чоловік.
Археологи твердять, що саме в Городці існував релігійний та військово адміністративний великокнязівський центр заселений вихідцями з Прибалтики. Тому, що камені в поховальних насипах не є характерною рисою для слов’янського поховального обряду. Такі типи поховань охоплюють територію проживання племен західно-балтської групи.
Можливо, що ятвязьке при балтське населення зявилось на Словечансько-Овруцькому кряжі після походу Володимира Святого на ятвягів 983 року. Адже такі переселенці були відірвані від батьківщини і не мали в своєму середовищі місцевих коренів і орієнтувалися на службу тільки великому князю. А для контролю над ними створювались боярсько-дружинні села околичної шляхти. Це стримувало чужинців від раптового супротиву князівській владі. Саме тут на території кряжу починає формуватися так звана Камянецька волость, або як її називали Камєнщизна.
Але, нажаль, проведення польових та протиерозійних робіт нещадно руйнує пам’ятку археології Словечансько-Овруцького кряжу. А також активно розкопуються скарбошукачами. Тому вважаємо що рятувальні археологічні роботи на таких об’єктах мають стати приорітетними у майбутньому. Це дозволило б зберегти ці надбання культури для нащадків.
Список використаних джерел та літератури:
- Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии // Труды ХІ археологического съєздаив Киеве.-Москва, 1901.—Т. 1. С 1-140
- Гамченко С.С. Пятилетие археологических исследований на Волыни // НА ІА НАНУ.—Архів С.С.Гамченко.--№ 45.—217с.
- Русанова И.П. Археологические пам’ятники второй половины І тыс. н.э на територии древлян // СА.—1958. №4.—с 33-46.
- Кучера М.П. Нові дані про городища Житомирщини // Археологія.—1982 .—Вип. 41.—с.72-81.
- Звіздецький Б.А. Городища ІХ-ХІІІ ст. на території літописних древлян, К.,2008.-176 с.
- Ставровский Археологические исследования в Овручском и Новоград-Волынском уезде. // Інститут рукопису НБУ ім.. Вернадського.—ф.1 спр. 7848.
- Томашевський А.П., Павленко С.В. Археологічні дослідження в Овруцькому районі Житомирської області у 2002 році // Археологічні відкриття в Україні 2001-2002 рр. –К 2003. С. 281.
СЛОВЕЧАНСЬКО-ОВРУЦЬКИЙ КРЯЖ
Перлиною Полісся своєрідним Уралом у мініатюрі називають Словечансько-Овруцький кряж з його крутосхилами та ярами, полями та нивками, лісами та перелісками.
Словечансько-Овруцький кряж простягається від Овруча до села Червонка. Довжиною понад 50 км. і завширшки від 6 км (в районі міста) до 17 км (на меридіані Словечного).
Словечансько-Овруцький кряж являє собою кристалічний щит, складений з різних гірських порід гранітів, гнейсів.
Мабуть цим зумовлене таке різноманіття рослинного світу.
Тут можна побачити рослин представників тундри, тайги, Кавказу, Карпат. За давньою легендою Бог зачепився торбою за високий дуб і розсипав на кряжі насіння з усіх регіонів. Високе залягання кристалічних порід і незначна товщина осадових відкладів на них свідчать про те, що кряж протягом мільйонів років геологічної історії не вкривався морем, а залишався високопіднятим суходолом. І навіть у період коли вся територія України була зайнята морем, кряж залишався островом - клімат був тропічний.
Краєвиди кряжу
На узбережжі теплого моря, береги якого проходили по лінії Нові Велідники, Норинськ, Збраньки, Овруч, Пішаниця, Покалів, Нагоряни росли вічнозелені ліси, які тепер можна побачити лише в Африці та Південній Америці. Рештки тропічних рослин знайдено вченими в лесових відкладах біля сіл Збраньки, Норинськ, Папірня, Нові Велідники. Через певний час настало похолодання і клімат поступово став континентальним. Залишки третинної субтропічної флори й на сьогодні збереглися на кряжі. Це азалія, вічнозелений плющ, рідкісний тепер скельний дуб, темна береза, деякі види папоротей.
Словечансько-Овруцький кряж досліджував академік Павло Аполонович Тутковський. Дослідження кряжу було висвітлено в його праці «Словечансько-Овруцький кряж та узбережжя річки Словечни» (1923р.)
У цій праці П.А. Тутковський зазначав, що «кряж містить у собі цілий сніп чудес природи, що нагадує у мініатюрі знаменитий Йєллоустонський парк США». Також П.А. Тутковським на території кряжу було досліджено і описано древні каменоломні пірофілітового сланцю в урочищі «Ровки», звідки древлянські майстри-каменярі брали брилки на виготовлення саркофагів удільному Овруцькому князю Олегу, великій княгині Ользі; прикраси до кам’яних споруд часів Київської Русі: в Чернігові, Вишгороді, Софіївського, Михайлівського соборів у Києві.
А з кінця 60-х років кряж досліджував доктор біологічних наук колишній житель с. Червонка Г. Смик. В 1966 р. ним було описано березу темнокору, дуб скельний, плющ вічнозелений.
Найвища точка Словечансько – Овруцького кряжу знаходиться в Городецькому лісництві.
Могила священниці Марії Іванової Лисицької
Розташована за 30 кроків від входу на сільське кладовище . ( неформальна памятка історії містечка Словечного кінці ХІХ століття.)
На надгробному камені викарбувано напис «Здесь покоиться прах рабы Божьей Священницы Марии Ивановой Лисицкой. Жила 31 год. Умерла 12 мая 1869 года. Покойница просит молиться за себя и детей своих при ней почивающих Ольги, Ольги, Алексея, Юлии.»
Про походження Марії Лисицької майже нічого не відомо, єдині відомості з клірових відомостей Словечанської церкви нам надав Житомирський облархів про її чоловіка: «Священник Іван Федорович Лисицький, син причетника, уродженець Волинської губернії села Борове, закінчив курс наук Волинської духовної семінарії з атестатом другого розряду 18 червня 1853 року. А вже 18 вересня 1854 року Преосвященнійшим єпископом рукоположений до церкви Свято-Троїцької містечка Словечне . З 1898 року вдівець і має віку 70 років.» Тобто в Словечному на той час він вже прожив 45 років.
В народі шириться слух про чудодійність і здатність зцілення біля місця поховання священниці.
Остюхин камінь (пам’ятка місцевого значення) Сакральна памятка поклоніння предків древлян. За легендою вік цьому каменю відраховується з часів княжіння княгині Ольги. Нібито камінь цей лежав на шляху дороги Ольги на город Нор ( Городец). В місцевих жителів вважався за святиню і знаходився в лісі неподалік села. 1967 року з метою збереження пам’ятки вчитель місцевої школи В.В.Жуковський з учнями школи і місцевими селянами перевезли цей камінь з лісу до села і встановили його на штучному кургані обабіч дороги Словечне-Бігунь. Під каменем було закладена капсула з посланням нащадкам, яку мали розкопати в 2017 році. Але під час розкопок капсула не була знайдена.
Остюхин камінь
Дідове озеро – гідрологічний заказник республіканського значення, що був організований у 1980р. в Кованському лісництві Словечанського лісгоспзагу. Заказник має площу 294 га. З неї на водну поверхню озера припадає 22 га. До території заказника також входять великий болотний масив з прилеглими сосновими, березовими, вільховими лісами. Озеро відіграє в ландшафті велику роль у регулюванні водного режиму території Поліського державного заповідника, який знаходиться в кількох кілометрах на північ від озера, а також має значення у постачанні води у річку Прип’ять. В озері налічується близько 45 видів риб, рептилій та амфібій.
Дідове озеро
Олексій Горбачевський
Краєзнавець. Голова ГО «Товариство дослідників Словечанщини»
