Перлина землі олевської – «Бабина гора»
18 квітня в Україні відзначався День пам’яток історії та культури. Цей день має ще раз нагадати суспільству про різноманіття культурної спадщини, створеної зусиллями багатьох народів за всю історію людства, її вразливість та необхідність збереження для майбутніх поколінь. За своєю значимістю пам’ятки відносяться до двох категорій: національного і місцевого значення. Найвищий розряд – внесені до списку ЮНЕСКО. На території Олевщини є три пам’ятки національного значення. Дві з них пам’ятки архітектури: Свято-Миколаївська церква м. Олевськ (ХVІ ст.) та церква Різдва Богородиці с. Жубровичі (ХVІІ ст.). Третім визначним місцем є пам’ятка археології – городище та поселення в урочищі «Бабина гора», що на північно-східній околиці Олевська. З неї й почнемо оповіді про об’єкти культурної спадщини нашої територіальної громади.
Укріплене поселення в урочищі «Бабина гора» відноситься до мисового типу городищ. Розміщується на узвишші лівого берега річки Уборть, неподалік від залізничного мосту. У давні часи цей пагорб зі сходу безпосередньо омивався річкою, а з півночі – її безіменною притокою. Городище стало відомим після розвідок, проведених Яковом Яроцьким (1903 р.).
Варяги називали Русь «Гардарікою» – країною міст. Міста були адміністративними, торговими та ремісничими центрами прилеглої до них округи. Одним із таких стародавніх міст можна вважати Олевськ. Дослідження Михайла Кучери (1975 р.) підтвердили існування на території міста укріпленого городища давньоруського часу, датованого ІХ-ХІ ст.
Починаючи з 2009 р. тут регулярно проходять археологічні обстеження експедиції Інституту археології НАН України (керівник – кандидат історичних наук Андрій Петраускас). В результаті проведених розкопок виявлено багаточисельні та різноманітні артефакти, представлені побутовими предметами, прикрасами, фрагментами зброї та іншими знахідками, які зберігаються в фондах місцевого краєзнавчого музею. Найбільш ранні культурні нашарування відносяться до VIII ст. н.е. і представлені знахідками культури Лука-Райковецька. Під час розкопок досліджені залишки житлових та побутових споруд, викладену зсередини валу доріжку – мощаницю, дерев’яні конструкції оборонної стіни укріплення, які були зруйновані внаслідок пожежі на городищі під час військового штурму у середині Х ст. Особливий інтерес становить древлянський колодязь, нищення якого також датується серединою Х ст. У колодязі, окрім решток зруйнованих пожежею верхніх частин зрубу, виявлено цікаві знахідки: залишки кераміки VIII-ІХ ст., бронзову гарду (перехрестя меча), 1,5-метровий уламок дубової труби діаметром 8 см, дерев’яний ківш – братину (від слова «брати»). Колодязь зводиться разом із городищем і являє собою досконалу конструкцію: п’ять ступінчастих зрубів, систему фільтрації та захист від верхових вод і замулення. Нинішній об’єм води, коли колодязь заповнений наполовину, становить близько 20 м куб. Місто тут зароджується у VIII ст. вже як укріплене поселення, яке замикає на собі велику територіальну структуру, що простягається на відстань близько 2,5 км вздовж р. Уборть. І колодязь, і уся інфраструктура городища свідчить, що тут проживало велике й життєздатне плем’я.
Сучасний вигляд городища – потужний земляний рів, вал та в’їзд на дитинець, сформувався в середині ХІІІ ст.
Серед об’єктів більш пізнього часу городища слід назвати глинобитну піч, оздоблену керамічними кахлями XVII-XVIII ст. Піч обігрівала велику наземну житлову споруду пізньосередньовічної садиби, з якою пов’язуються виявлені знахідки скляних віконниць, керамічних, бронзових та скляних посудин, елементів одягу та багаточисельних керамічних люльок для паління тютюну. До знахідок цього періоду відноситься виявлена свинцева печатка короля Пруссії, датована XVIII ст. Вона засвідчує листування чи обмін грамотами між господарем садиби та королем. Перші письмові свідоцтва про місто відносяться до ХV ст. і повідомляють про будівництво замку на місці старого городища.
Ще з 2011 р. пам’ятка стає своєрідним осередком культурного життя громади, де за участю вчених і краєзнавців проводяться заходи експериментальної археології. Впродовж останніх 10 років тут із місцевої глини виготовляли посуд, з деревини – деревне вугілля, з болотної руди добували залізо, із заліза кувалися вироби, майструвалися та встановлювалися борті, варилося мед-пиво, висівалися й збиралися злакові культури.
У грудні 2017 р. з ініціативи міської влади та за підтримки меценатів почалися роботи по відновленню верхньої частини зрубу колодязя, які завершилися восени наступного року. У травні 2020 р. на городищі був встановлений рекорд, що увійшов до Книги рекордів України – на фестивалі до Дня міста «Ми з древлянського коріння» 500 працівників культури, освітян та учнів олевських шкіл, у стародавньому вбранні, виконали обрядові танці.
Відомим на всю країну стало наше захоплення лодійництвом – виготовлення та випробування давніх засобів пересування – лодій. Наші човни перевірялися на Уборті, а в складі наукових експедицій вони пройшли Іршею, Тетеревом, Прип’яттю і Дніпром, бачили Вишгород, Київ і Рівне, потрапили на шпальти газет та на екрани провідних українських телеканалів. Нині це вже ціла експозиція човнів-реплік, яку прикрасила чудова знахідка – 9-метрова лодія, піднята з русла Уборті поблизу с. Хочине у липні 2020 р.
Поки що залишається мрією наше бажання створити на Бабиній горі музей-скансен, тобто, музей під відкритим небом. Але й без належного приміщення та обладнання ця колиска землі олевської становить великий інтерес для гостей нашого міста, вчених та туристів.
Україна сповнена своїми дивами. Вона несказанно багата на культурні пам’ятки та визначні історичні місця, на захисті яких стоїть Закон України «Про охорону культурної спадщини», але чи буде у наших нащадків можливість помилуватися ними, доторкнутися до минулого, залежить тільки від нас.
Юрій Халімончук,
головний спеціаліст відділу культури та туризму,
член Національної спілки краєзнавців України.
