#Безбар’єрність: Спілкування в родині. Прийняти рідну людину «іншою»
Родина найпершою зустрічає ветерана / ветеранку. Саме тут він / вона можуть отримати необхідну для відновлення підтримку або ж опинитися в ситуації нерозуміння та ізоляції. Небезпідставно вважається, що саме сім’я може надати найбільший ресурс для відновлення.
Варто розуміти: родина також переживає травматичний досвід — страх утрати рідної людини, постійну тривогу за неї. Впливає постійний стрес через ракетні обстріли, атаки безпілотників, повітряні тривоги. Усе це накопичується і може призвести до проблем із ментальним здоров’ям.
Тобто війна змінює не тільки людину, яка воює, а й членів її сім’ї. Після повернення необхідним стає налагодження відносин між людьми, які дуже відрізняються від тих, якими вони були раніше. Саме тому важливо підтримувати сім’ї тих, хто воюють, допомагати їм готуватися до повернення рідних з війни, надавати інформацію і розуміння того, до чого бути готовим, як поводитися в тій чи іншій ситуації, як долати проблеми, що виникають.
Родині варто бути готовими до того, що, повернувшись з війни, рідна людина «продовжує воювати» навіть удома. На адаптацію потрібен час. У процесі такої адаптації людина може переживати різні «післявоєнні» реакції:
фізичні: проблеми зі сном (безсоння, переривчастий сон, нічні жахіття); фізичне реагування на згадки про воєнні події (тахікардія, потовиділення, проблеми з диханням, тремор), які можуть важко піддаватися контролю; проблеми з травленням (відсутність апетиту або переїдання); головний біль; біль у м’язах;
поведінкові: реагування на гучні звуки, проблеми з концентрацією уваги, проблеми з пам’яттю, уникнення людей та всього, що нагадує про події війни, зловживання алкоголем, вживання наркотичних речовин (з метою розслабитися), постійна настороженість, пильність (очікування небезпеки);
емоційні: перепади настрою — від ейфорії до депресії; нав’язливі думки про пережиті події, які неможливо контролювати; емоційне переживання ситуацій заново; нездатність до розслаблення; дратівливість та спалахи гніву, які не піддаються контролю; неможливість відчувати позитивні емоції.
Такі реакції можуть тривати до одного місяця. Довша їх тривалість може свідчити про наявність ПТСР. У цьому разі необхідно звернутися до фахівця з ментального здоров’я (психолога, психотерапевта, психіатра).
Загальні рекомендації для членів сім’ї, які спрямовані на покращення сімейного мікроклімату і можуть дати краще розуміння особливостей адаптаційного періоду, а також полегшити його:
Прийняти та усвідомити зміни, які відбулися або відбудуться з людиною, яка повернулася із зони бойових дій.
Члени сім’ї мають бути свідомі того, що у людини з бойовим досвідом може змінитися система цінностей, багато речей із цивільного життя стають неважливими.
Члени сім’ї мають прийняти нові «правила життя», які сформувалися у людини в результаті участі у бойових діях.
Критерієм для психологічної роботи у сім’ї з ветераном / ветеранкою є його / її готовність до такої роботи.
Членам сім’ї не рекомендується намагатися прискорити події, а дати час, який буде достатнім для адаптації.
Слід створити умови та сприяти тому, щоб ветеран / ветеранка знайшли власний спосіб адаптації до мирного життя, у разі необхідності залучити відповідних фахівців.
Створити атмосферу довіри у сім’ї.
Члени сім’ї мають розуміти, що довіра військовослужбовця / військовослужбовиці до них і до побратимів / посестер відрізняється.
Членам сім’ї необхідно з повагою ставитися до особистих кордонів учасника / учасниці війни та окреслювати свої.
Члени сім’ї мають проявляти терпіння, повагу і зберігати спокій.
Людина, яка пройшла через бойові дії, часто робить переоцінку свого життя і стосунків у родині, змінює цінності та пріоритети. Це може призвести до розвитку стосунків. З іншого боку, є наслідки бойового досвіду, які ці стосунки псуватимуть: проблеми зі сном, у спілкуванні, проблеми відповідальності та контролю, проблеми з алкоголем, проблеми у сексуальній сфері, сімейне насильство. Центр психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» дає такі поради, що робити у ситуаціях, пов’язаних із негативними проявами бойового досвіду.
Поради для родини, якщо у ветерана / ветеранки проблеми зі сном:
якщо є проблема зі сном, подружжю перший час краще спати окремо;
на ніч можна лишати ввімкненим нічник або телевізор, але без звуку чи з приглушеним звуком (більшість спочатку не можуть спати в тиші);
залишайте відчиненими двері кімнати зі світлом у коридорі — це допоможе швидше орієнтуватися;
після пробудження й орієнтації можна говорити, підтримати людину, торкатися з дозволу, допомогти змінити одяг у разі потреби;
не торкайтеся людини, якщо він / вона «воює» уві сні, не намагайтеся будити, коли людина бачить жахливі сновидіння (вона може вдарити, бо не орієнтується, не контролює себе і не розуміє, хто перебуває поруч).
Поради для родини, якщо є проблеми у спілкуванні:
подружжю варто усвідомити, що чоловік і дружина вже ніколи не будуть такими, як раніше. Вони змінилися. Їм обом потрібен час, щоб прийняти зміни одне одного;
варто ходити на прогулянки разом, розмовляти — це допоможе знизити рівень гормонів стресу;
запросіть одне одного на побачення і починайте пізнавати;
не перебивайте людину, коли вона повторює одну й ту саму історію, навіть якщо ви вже чули її сто разів;
не вимагайте розповіді про все пережите — це може активувати травматичний досвід, погіршити стан і викликати флешбек.
Поради для родини, якщо у ветерана / ветеранки проблеми відповідальності та контролю:
дайте людині час. У цьому питанні дуже важливим є усвідомлення проблеми та етапність її розв’язання;
обговоріть домашні обов’язки: визначте, хто і які обов’язки може виконувати, та поділіть їх заново. Важливо показати готовність до співпраці та підтримки. У разі потреби — поступайтеся одне одному;
заохочуйте до виконання домашніх обов’язків і допомагайте в цьому;
робіть більшість справ разом, залучайте дітей — це об’єднуватиме родину;
займайтеся спортом і ходіть на прогулянки разом;
не залучайте третіх осіб (батьків, друзів та ін.) до розв’язання сімейних проблем. Більшість приймуть сторону того, хто покликав, а це ще більше підсилить проблему;
не вимагайте взяти на себе обов’язки або відмовитися від них, не маніпулюйте — це не дасть результату;
не критикуйте партнера / партнерку, якщо він / вона не впорається з поставленими задачами в домашньому побуті;
не відштовхуйте партнера / партнерку, коли він / вона пропонує допомогу чи намагається допомогти, навіть якщо вважаєте, що можете зробити це краще.
Поради для родини, якщо у ветерана / ветеранки проблеми з алкоголем і наркотичними речовинами:
зверніться по професійну допомогу;
попросіть допомоги у значимих для близької людини людей (побратими / посестри), щоб вони наполягли на професійній допомозі;
не приносьте алкоголь у дім і не пийте разом, щоб таким чином не підтримувати алкоголізм;
шукайте разом інші способи розслаблення;
не піддавайтеся на вмовляння, що вживання алкоголю чи наркотиків може допомогти розслабитися;
не уникайте проблеми.
Поради для пар, якщо є проблеми в сексуальній сфері:
дайте час для відновлення організму;
важливо мати розуміння, що відбувається з чоловіком, що переживає жінка, і що це — тимчасове явище;
створюйте одне для одного атмосферу підтримки, без очікування результату;
шукайте нові способи задоволення одне одного;
для швидшого відновлення потрібні фізичні навантаження, зокрема спорт і прогулянки разом;
підтримуйте одне одного, поговоріть і розберіться в ситуації;
не висловлюйте критики щодо сексуальних спроможностей і не обговорюйте цього у присутності третіх осіб;
не шукайте сексуальних зв’язків поза стосунками
не віддаляйтеся одне від одного до різних кімнат.
Поради для родини, якщо є проблеми сімейного насильства:
не можна відповідати агресією на агресію;
важливо не мовчати про це і не приховувати. Будь-яка людина має право на допомогу. Ніхто не має права здійснювати насильство над іншою людиною;
необхідно звертатися по допомогу до близьких людей та організацій, які можуть її надати;
варто подбати про безпечне місце.
Якщо агресивний стан призводить до насильства, це може стати небезпечним для життя і здоров’я членів сім’ї. Необхідно знати, що причини такої поведінки можуть бути пов’язані з ПТСР і що потрібна професійна допомога.
