Вірю в ЗСУ

Прикордонник з позивним «Хасид» один з тих хто боронить нашу Батьківщину. Сам родом з Житомирщини, а за освітою бухгалтер. Проте, військовий шлях став основним у житті – в лавах прикордонного відомства чоловік вже понад 16 років. Змінив не один регіон та не один підрозділ. Був і в АТО, і в ООС.

І здійснив свою мрію – він літав на СУ-24 та знищував ворога. Став одним із найвправніших воїнів неба Збройних сил України.

35-річного Ігоря Скучинського добре знають у спортивних колах України. Він – майстер спорту з гирьового спорту, учасник різних змагань, п’ятикратний чемпіон Волинської області. Тричі ставав чемпіоном України. Має цілу гору нагород та дипломів. Цікаво, що любов до цього виду спорту почалася з книжки про Леоніда Жаботинського – відомого українського важкоатлета, який здобув чимало титулів, зокрема, чотириразового чемпіона світу.

У Миколи, водія медичного взводу 60-ї ОПБр, є ще одна: «Тільки б не зламатися в дорозі».

Прикордонниця «Валькірія» обороняє ділянку українсько-білоруського кордону на Волині. Дівчина вправно володіє зброєю і залюбки допомагає іншим удосконалювати тактику стрільби, адже вона – снайперша.

Надія – бойовий медик 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого, захищає Україну на Донеччині. На її рахунку десятки врятованих життів, втім, сама вона досі пам’ятає першого пораненого, якому надавала допомогу.

У 2020 він пішов в ЗСУ, щоб боротися за свій рідний Луганськ. Говорить, що останні 4 місяці загартували і змінили не лише його. Вони з побратимами стали більш відповідальні й зосереджені, бо це вже не окопна війна, а кривава бійня на виснаження та викорінення української нації.

Про війну Леонід знає не з розповідей. Він – учасник бойових дій з 2014 року. В районі АТО пройшли роки його молодості. В боях з ворогом формувався характер воїна й гартувалася справжня дружба з побратимами.

«Чуб» і «Мамон» – рідні брати та воїни повітрянодесантної бригади ЗСУ. У них колосальний бойовий досвід. Разом громили окупантів в Донецькому аеропорту, Слов'янську, Авдіївці, поблизу селища Піски…

– Чекав на «гостей» з росії на передовій лінії. За Липцями, в районі Веселого, – розповідає він. – Того ж дня підбили БТР, у якому був я зі своїм екіпажем. Снарядом пробило обшивку, мотор, двох людей поранило. З-під ворожого вогню вибиралися пішки. Це було, мабуть, найстрашніше, що довелося пережити на той час. Але тоді ж я остаточно упевнився, що можу покластися на своїх побратимів, у біді не кинуть. Взагалі, хлопці дуже мотивують. Я бачу, що вони не здаються, отже, і я як командир молодшої ланки не можу показувати свою слабкість. Вперед і тільки вперед.